Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 136/2143/16-ц
провадження № 61-36138св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року в складі судді Олексієнка О. Ю. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що в провадженні Іллінецького районного суду Вінницької області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. У жовтні 2015 року вона дізналася про наявність договорів позики грошей: від 10 серпня 2012 року, згідно з яким ОСОБА_3 позичила ОСОБА_2 17 000,00 доларів США, та від 10 грудня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_3 позичила ОСОБА_2 65 000,00 доларів США.
Вказані договори позики грошей є надуманими, вона вважає їх недійсними, оскільки вони укладені з метою впливу на судовий процес поділу спільного сумісного майна подружжя між нею та ОСОБА_2 .
Крім того, на договорах позики грошей відсутній її підпис, тобто згода одного із подружжя, як це вимагає положення частини третьої статті 65 СК України, оскільки зміст договорів стосується великих грошових сум, тобто цінного майна, а станом на 2012 - 2013 роки (момент укладення між відповідачами оспорюваних договорів позики) вона знаходилася в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ..
Враховуючи наведене, позивач просила визнати недійсними договір позики грошей від 10 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму позики 17 000,00 доларів США та договір позики грошей від 10 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму позики 65 000,00 доларів США.
До початку розгляду справи по суті позивач подала до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просить визнати щодо себе недійсними договір позики грошей від 10 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму позики 17 000,00 доларів США та договір позики грошей від 10 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму позики 65 000,00 доларів США.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність згоди одного з подружжя на укладення договору не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя недійсним.
Крім того, рішенням Липовецького районного суду від 24 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості за договором позики від 10 серпня 2012 року в сумі 375 585,95 грн та заборгованості за договором позики від 10 грудня 2013 року в сумі 1 113 443,22 грн. Вказане судове рішення, відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України, має преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи, а тому суд не вправі його змінювати.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що згода другого подружжя на укладення договору позики, за яким позичаються кошти, тобто набуваються у власність одним з подружжя, не потрібна, оскільки за таким договором розпорядження майном подружжя не відбулося. При цьому, апеляційний суд зазначив, що оспорювані договори укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а тому вони не можуть бути визнані недійсними в частині особи, яка не є стороною цих договорів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди не розглянули заявлені нею позовні вимоги з огляду на те, що вона не оспорювала виникнення прав та обов`язків за договорами позики між його сторонами, при цьому вона просила визнати недійсними договори позики щодо неї, а не в цілому.
Судами не застосовано норми частини третьої статті 61 та частини четвертої статті 65 СК України, письмової згоди на укладення договорів позики вона не надавала, у договорах відсутній її підпис, таким чином оспорювані договори не є договорами, які укладені в інтересах сім`ї.
У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Справу розподілено судді-доповідачу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Виклад фактичних обставин справи
Судом установлено, що з 27 листопада 2001 року позивач перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який розірвано рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року.
10 серпня 2012 року між відповідачами укладений письмовий договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_3 у борг грошові кошти в сумі 135 881,00 грн, що еквівалентно 17 000,00 доларів США, та зобов`язався їх повернути не пізніше 10 серпня 2014 року.
10 грудня 2013 року між відповідачами укладений письмовий договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 519 545,00 грн, що еквівалентно 65 000,00 доларів США та зобов`язався їх повернути не пізніше 01 грудня 2015 року.
Рішенням Липовецького районного суду від 24 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2012 року в сумі 375 585,95 грн та заборгованість за договором позики від 10 грудня 2013 року в сумі 1 113 443,22 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.