ПОСТАНОВА
Іменем України
01 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/3943/16
адміністративне провадження №К/9901/15612/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого суді Берназюка Я.О., суддів: Желєзного І.В., Коваленко Н.В.,
при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д.,
за участю:
представника відповідача Карпіленко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу №826/3943/16
за позовом ОСОБА_1
до Правління Пенсійного фонду України
про зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2017 року (у складі головуючого судді Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Правління Пенсійного фонду України (далі - відповідач) про зобов`язання відповідача визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду та дати йому вказівку щодо поновлення виплат ОСОБА_1 пенсії за віком з 26 червня 1991 року - дати припинення виплати йому пенсії у зв`язку з виїздом з України, відповідно до Конституції та постанови Правління Пенсійного фонду України № 10-1 від 20 травня 2015 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суд міста Києва від 22 березня 2017 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте допустив помилку в застосуванні норм процесуального права, а саме - одноособово ухвалив рішення у справі, яка повинна розглядатися у складі трьох суддів, у зв`язку з чим, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 21 серпня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/3943/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 27 червня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/3943/16 та призначив її до розгляду в судове засідання з повідомленням та викликом учасників справи колегією у складі трьох суддів.
Позивач в судове засідання не з`явився, однак в касаційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи без його участі у зв`язку з похилим віком та станом здоров`я.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 отримував пенсію за віком, виплата якої припинена у зв`язку з його від`їздом на проживання до Ізраїлю 26 червня 1991 року.
Позивач 24 листопада 2015 року направив звернення до правління Пенсійного Фонду України про поновлення виплати пенсії через уповноважений територіальний орган Пенсійного фонду.
Відповідач своїм листом № 13643/Г-11 від 21 грудня 2015 року повідомив позивача про результати розгляду його заяви в порядку статті 7 Закону України "Про звернення громадян" зазначивши, що згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Також звернуто увагу на пункт 2.9 Порядку 22-1, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце проживання (реєстрації) та вік). Додатково повідомлено, що Інструкцією про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 23 квітня 1999 року № 4-5 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20 травня 2015 року № 10-1) та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України на підставі міжнародних договорів (угод) у галузі соціального (пенсійного) забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, питання призначення (поновлення) і виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, розглядатимуться після набрання чинності відповідної угоди між Україною та державною Ізраїль.
Не погоджуючись з висновками викладеними в листі відповідача, вважаючи їх незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено в задоволенні позовних вимог. Позивач зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях посилаються на положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", який втратив чинність. Також зазначає про те, що Конституція України не розрізняє відмінності у правах і свободах людини і громадянина, тому, на думку позивача, суд апеляційної інстанції безпідставно посилається на відсутність у позивача громадянства, як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову до відповідача щодо розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії. Посилається позивач і на практику судів першої та апеляційної інстанції, які, на його думку, свідчать про позитивну практику при вирішенні подібних спорів. Також зазначає, що відповідачем, на виконання рішення Конституційного Суду України, а саме не визначено порядок подання документів щодо призначення, перерахунку та поновлення пенсій іноземцями.
24 вересня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Пояснення відповідача вмотивовані тим, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки ним не були подані документи, які підтверджують його право на призначення чи поновлення пенсії, зокрема паспорт громадянина України. Позивач виїхав до Ізраїлю 26 червня 1991 року і органами Пенсійного фонду України пенсія позивачу не призначалася. У Пенсійному фонді України відсутні документи, зокрема, пенсійна справа позивача, які б могли підтвердити стаж роботи останнього та відрахування із заробітної плати позивача страхових внесків.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційних скарг є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач 24 листопада 2015 року звернувся із заявою до Правління Пенсійного Фонду України про поновлення виплати пенсії через уповноважений територіальний орган Пенсійного фонду.
Однак, відповідачем листом № 13643/Г-11 від 21 грудня 2015 року повідомив позивача про результати розгляду його заяви в порядку статті 7 Закону України "Про звернення громадян" зазначивши, що згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Також звернуто увагу на пункт 2.9 Порядку 22-1, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце проживання (реєстрації) та вік). Додатково повідомлено, що Інструкцією про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 23 квітня 1999 року № 4-5 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20 травня 2015 року № 10-1) та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України на підставі міжнародних договорів (угод) у галузі соціального (пенсійного) забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, питання призначення (поновлення) і виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, розглядатимуться після набрання чинності відповідної угоди між Україною та державною Ізраїль.
Разом з тим, суд зазначає, що до компетенції правління Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про поновлення виплати пенсії, оскільки відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до положень частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон N 393/96-ВР), якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву позивача про поновлення виплати пенсії, повинен був розглянути її в частині визначення уповноваженого органу на прийняття рішення щодо цього питання, а в іншій частині заяви, а саме щодо розгляду заяви по суті, зобов`язаний був направити її за належністю до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України для прийняття рішення.
Натомість Правлінням Пенсійного фонду України було допущено протиправну бездіяльність (прийнято неправомірне рішення у формі листа), оскільки подана позивачем заява не була направлена на розгляд у відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України.
Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що таким територіальним органом слід вважати орган за місцем останньої реєстрації позивача на території України та зняття його з обліку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача до відповідача щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду України, яким повинно бути вирішено питання щодо поновлення виплати пенсії позивача.
Відповідно до частини другої статті 7 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.