Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 546/279/15-ц
провадження № 61-24693св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А.Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами обʼєктом спільної сумісної власності, визнання договору дарування обʼєкта нерухомості недійсним і скасування його державної реєстрації, визнання права власності на частку у домоволодінні з припиненням права спільної сумісної власності,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі судді Горулька О. М. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати житловий будинок № АДРЕСА_1 (далі - будинок, домоволодіння), обʼєктом спільної сумісної власності його та ОСОБА_5, як подружжя; визнати недійсним договір дарування спірного житлового будинку від 22 квітня 2014 року, укладеного між відповідачами та скасувати його державну реєстрацію; здійснити розподіл спірного домоволодіння шляхом визнання за ним права власності на 1/2 його частку та припинення права спільної сумісної власності на нього.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що з 1986 року по грудень 2013 року він та ОСОБА_5 проживали однією сімʼєю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Протягом цього часу ними за спільні кошти придбано спірне домоволодіння, в якому в період спільного проживання за спільні кошти та спільними зусиллями здійснено значні поліпшення, внаслідок чого його вартість істотно збільшилася.
Ураховуючи, що відповідачі порушують його інтереси та гарантовані державою і суспільством права щодо вказаного будинку, без його згоди ОСОБА_5 подарувала будинок ОСОБА_6, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Решетилівський районний суд Полтавської області рішенням від 30 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами придбання половини будинку у спільну власність його та ОСОБА_5, а також на підтвердження його участі грошовими коштами у придбанні цієї частки домоволодіння. Інша 1/2 частка спірного домоволодіння перебувала у власності ОСОБА_5, ще до початку її спільного проживання з позивачем. Здійсненні сторонами поліпшення у спірному домоволодінні за період з 01 січня 2004 року по грудень 2013 року є незначними по відношенню до загальної вартості домоволодіння. Спірне домоволодіння не є обʼєктом права спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_5, тому згода позивача на укладення оспорюваного договору дарування, передбачена статтею 65 СК України, не потрібна.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 25 січня 2017 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що висновки суду першої інстанції є
законними та обґрунтованими, зроблені на підставі повного, всебічного та обʼєктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким дана відповідна правова оцінка. Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткової юридичної оцінки не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом дотримано норми матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечення на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 просить скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду є незаконними у звʼязку із неправильним застосуванням судами норм матеріального права та тлумаченням закону. Суди при ухваленні рішень у справі дійшли висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно установили обставини, які мають значення для справи, порушили норми матеріального права, що відповідно до вимог ЦПК України є підставою для скасування вказаних рішень.
Спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами придбаний в період проживання сторонами однією сімʼєю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, однак 22 квітня 2014 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування безоплатно передала його у власність ОСОБА_6, без його на те згоди.
Оскільки угода з відчуження домоволодіння здійснена без дотримання вимог частини третьої статті 65 СК України, вона підлягає визнанню недійсною.
Обовʼязок доказування та подання доказів на спростування факту належності спірного домоволодіння до обʼєкту права спільної сумісної власності подружжя покладається на відповідача, проте таких обставин у визначеному законом порядку судом встановлено не було і по справі не доведено.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є обʼєктом права його спільної сумісної власності, передбачено статтями 63, 65 СК України, статтею 369 ЦК України.
11 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_5 на касаційну скаргу, яке мотивоване тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, а касаційна скарга не обґрунтованою.
Вказує, що право власності на половину будинку за нею було визнано рішенням Решетилівського суду у 1985 році в порядку поділу майна між нею та її колишнім чоловіком. Копія вказаного рішення суду є в матеріалах справи.
Другу половину будинку вона придбала у свого колишнього чоловіка за 8 тисяч карбованців, які за тиждень до укладення договору зняла зі свого особистого рахунку, що підтверджується довідкою з ПАТ "Ощадбанк". Твердження позивача про те, що вона повинна була погоджувати з ним укладення договору дарування в 2014 році є безпідставним, оскільки він не набув права власності на частину будинку.
Позиція скаржника стосовно того, що він має право на частину спірного будинку у звʼязку з тим, що за час спільного проживання вартість будинку істотно збільшилась, є безпідставною, оскільки положення статті 62 СК України та положення статті 25 КпШС, який діяв до 2004 року, не регулюють дані правовідносини, у звʼязку з тим, що вони проживали без реєстрації шлюбу, а вказані вище норми регулюють правовідносини, які склалися саме між подружжям.
Вартість реальних поліпшень є незначною по відношенню до вартості будинку, деякі з так званих поліпшень будинку, взагалі не є поліпшеннями, оскільки фактично не впливають на вартість будинку та на його конструкцію, не збільшують його площу. Зокрема, на її думку, не є поліпшеннями в розумінні статті 62 СК України фарбування даху будинку, утеплення горища тирсою, підбиття пластиком козирка під дахом, заміна навісу над вхідними дверима будинку, заміна дверей погребу та інші косметичні поліпшення, які не впливають на вартість будинку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Решетилівського районного суду Полтавської області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
11 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 липня 2014 року встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сімʼєю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 1986 року по 2013 рік.
Сторони визнали факт такого спільного проживання з лютого 1986 року по грудень 2013 року.
Рішенням Решетилівського районного народного суду Полтавської області від 15 липня 1985 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку будинку № АДРЕСА_1, та виділено їй цю частку в натурі. Іншу 1/2 частку цього будинку виділено в натурі ОСОБА_7
06 травня 1986 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори, згідно з яким ОСОБА_8 продав ОСОБА_5 належну йому 1/2 частку вказаного будинку.
22 квітня 2014 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори, подарувала зазначений будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами своєму синові ОСОБА_9, який зареєстрував право власності на нього за собою.
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звертався до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання договору дарування від 22 квітня 2014 року недійсним з підстав укладення його під час розгляду судом справи про встановлення факту його спільного проживання із ОСОБА_5 та фактичного неприйняття ОСОБА_9 цього будинку в дар. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення набрало законної сили.
За час спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 однією сімʼєю без реєстрації шлюбу у спірному будинку здійснено ряд поліпшень.