Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 643/14768/16-ц
провадження № 61-7598св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), який діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, Московський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області,
третя особа за зустрічним позовом - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ МВС України в Харківській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 30 жовтня
2018 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, Московського районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобовʼязання зняти з реєстрації, усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 був постійно зареєстрований та проживав у квартирі № 214 у будинку № 83 по проспекті Тракторобудівників у місті Харкові. Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 30 січня 2013 року його було визнано таким, що втратив право користування вищевказаним жилим приміщенням та знято з реєстрації. На підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради № 919 від 01 серпня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на квартиру в порядку приватизації.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 30 січня 2013 року було скасовано, а рішенням цього ж суду від 27 липня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - відмовлено.
З урахуванням уточнених у квітні 2017 року позовних вимог,
ОСОБА_1 просив визнати недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради № 919 від 01 серпня 2013 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на вказану квартиру
№ 5-13-301949, видане 01 серпня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зобовʼязати Московський РВ у місті Харкові ГУДМС України в Харківській області зняти з реєстрації
ОСОБА_4, усунути йому перешкоди у користуванні зазначеною квартирою шляхом вселення.
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа ? відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського районного відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобовʼязання зняти з реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що після поновлення реєстрації у 2014 році ОСОБА_1 у квартирі не проживає, належних йому речей в ній не має, оплату комунальних послуг не здійснює, квартирою не цікавиться.
ОСОБА_2 просив на підставі статті 391 ЦК України визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою № АДРЕСА_1 та зобовʼязати відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ МВС України в Харківській області зняти ОСОБА_1 з реєстрації за зазначеною вище адресою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 30 жовтня
2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійно правничу допомогу у розмірі 6 885,86 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ МВС України в Харківській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобовʼязання зняти з реєстрації відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, місцевий суд виходив із наявності факту перешкоджання ОСОБА_1 проживання у спірній квартирі як до так і після її приватизації.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що на час приватизації він не проживав в квартирі, не був зареєстрований за її адресою, а тому не мав права на її приватизацію.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі статті 391 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням встановлено факт створення позивачем перешкод у користуванні житлом, зазначені обставини продовжують існувати на час розгляду справи, отже ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з поважних причин, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Московського районного суду міста Харкова від 30 жовтня
2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності недійсними, а також в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 7 525,40 грн, скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради № 919 від 01 серпня 2013 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно
№ 5-13-301949, видане 01 серпня 2013 року відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 400,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним розпорядження органу приватизації та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, апеляційний суд виходив із того, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків, крім тих, які повʼязані з його скасуванням, реєстрацію позивача за адресою спірної квартири поновлено з моменту ухвалення скасованого судового рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що право ОСОБА_1 на набуття у власність нерухомого майна шляхом приватизації не є порушеним та відповідно про відсутність підстав для визнання розпорядження про передачу квартири у власність недійсним та скасування свідоцтва про право власності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
10 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся через засоби поштового звʼязку до Верховного Суду із касаційною скаргою, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від
30 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від
12 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 та вселення його до вказаної квартири, визнання недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від
01 серпня 2013 року № 919, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що неповнолітню особу -
ОСОБА_3, судом апеляційної інстанції було позбавлено права власності за жодного визначення її процесуального статусу по справі. Батько неповнолітньої дитини, що діє в інтересах своєї неповнолітньої доньки, не брав участі у судовому розгляді та не надавав доручення на ведення справи в суді іншим особам від нього, як законного представника. Орган опіки та піклування з метою захисту інтересів неповнолітньої при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій залучено не було.