Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 338/1287/16-ц
провадження № 61-23425св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є.В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Секьюрайті",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Секьюрайті" на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Горблянського Я. Ю., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Секьюрайті" (далі - ТОВ "Секьюрайті") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01 червня 2014 року працював в ТОВ "Секьюрайті" на посаді контролера контрольно-пропускних пунктів служби охорони. Наказом від 20 квітня 2015 року № 97-к позивача було звільнено у звʼязку з призовом на строкову військову службу.
Коли після проходження служби позивач повернувся на робоче місце, йому було повідомлено про його звільнення.
Позивач вважає своє звільнення протиправним, оскільки він був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та не підлягав звільненню згідно з гарантіями, наданими статтею 39 Закону України "Про військовий обовʼязок і військову службу", тому за ним мало бути збережене робоче місце та середній заробіток.
Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 20 квітня 2015 року № 97-к, поновити його на роботі на посаді контролера контрольно-пропускних пунктів служби охорони ТОВ "Секьюрайті" з 21 квітня 2015 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богородчанського районного суду від 02 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача з роботи у звʼязку з його призовом на строкову військову службу відбулося на законних підставах.
Не погодившись з цим рішенням, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Богородчанського районного суду від 02 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ТОВ "Секьюрайті" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_4 від 20 квітня 2015 року № 97-к у звʼязку з призовом на військову службу.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді контролера контрольно-пропускних пунктів служби охорони ТОВ "Секьюрайті" з часу незаконного звільнення.
Стягнуто з ТОВ "Секьюрайті" на користь ОСОБА_4 44 528,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішеннясуду апеляційної інстанції мотивоване тим, що за наявності гарантій для позивача на особливий період у звʼязку з призовом на військову службу, які були чинними на час його призову, не було законних підстав для звільнення позивача з роботи. Така гарантія працівнику була обовʼязковою для роботодавця і він міг бути тільки відсторонений від роботи на період служби залишаючись у трудових відносинах, а не звільнений.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від ТОВ "Секьюрайті" надійшла касаційна скарга на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалене рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
05 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 01 червня 2014 року позивач працював в ТОВ "Секьюрайті" на посаді контролера контрольно-пропускних пунктів служби охорони.
Відповідно до запису у трудовій книжці, ОСОБА_4 звільнений з роботи відповідно до наказу від 20 квітня 2015 року № 97-к на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України, у звʼязку з призовом на військову службу.
Військову службу позивач проходив до 18 жовтня 2016 року у складі Національної гвардії України у в/ч 3066.
Після проходження служби позивач повернувся на робоче місце, однак йому було повідомлено про його звільнення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про військовий обовʼязок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовʼязком громадян України. Військовий обовʼязок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обовʼязок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обовʼязку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про військовий обовʼязок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровʼя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повʼязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Загальні умови призову громадян України на військову службу визначені статтею 15 Закону України "Про військовий обовʼязок і військову службу".
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.