Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 394/518/17
провадження № 61-43740св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року у складі судді
Запорожець О. М. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Авраменко Т. М., Карпенка О. Л.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" (далі - ТОВ "Агрофірма "Кочубій"), в якому просив визнати недійсним додатковий договір № 1 до договору оренди земельної ділянки від 22 листопада 2006 року, укладений 10 вересня 2007 року між ним та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" в особі директора БаковаО. Ш. терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позов мотивовано тим, що 22 листопада 2006 року між сторонами укладено договір оренди належної позивачу на праві власності земельної ділянки загальною площею 5,47 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області. Договір зареєстровано у Новоукраїнському відділі Кіровоградської регіональної філії центру ДЗК 03 травня 2007 року.
Договір укладено на 10 років, тобто до 03 травня 2017 року.
У березні 2016 року позивачу стало відомо про те, що 10 вересня 2007 року нібито він та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" уклали додатковий договір № 1 до договору оренди землі, яким продовжили дію основного договору на термін 15 років.
У квітні 2017 року позивач звернувся в бухгалтерію ТОВ "Агрофірма "Кочубій" для вирішення питання про те, що через місяць закінчується термін дії договору оренди земельних ділянок і повідомив, що в подальшому обробляти свої земельні паї буде здійснювати власними силами.
Пропозицій щодо укладення додаткового договору до договору оренди землі від 22 листопада 2006 року від відповідача до нього не надходило. Ніяких додаткових угод він власноручно не підписував.
Позивач посилається на те, що додатковий договір №1 до договору оренди земельної ділянки знаходився увесь час у орендаря, який повідомив, що договір оренди землі продовжений ще на 15 років.
Вказана додаткова угода підписана не позивачем, а зміни до договору оренди землі є несправедливими та неприйнятними для нього, як власника земельної ділянки, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року, позов задоволено.
Визнано недійсним додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди землі № 14 від 22 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" в особі директора Бакова О. Ш. терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 06 грудня 2017 року, проведеної Київським НДІСЕ, підпис від імені позивача вчинено на оспорюваному додатковому договорі не ним, а іншою особою, що свідчить про недотримання орендарем вимог, встановлених статтею 203 ЦК Українищодо вільного волевиявлення учасника правочину - орендодавця, яке б відповідало його внутрішній волі. Позивач не мав волевиявлення на укладення договору на 15 років, що з урахуванням частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.
Також суди виходили з того, що позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки правовідносини за спірним додатковим договором між сторонами в установленому законом порядку не виникли, позивач дізнався про існування додаткового договору лише у березні 2016 року, а тому саме цей строк у розумінні частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Агрофірма "Кочубій", не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили товариству в застосування строку позовної давності, оскільки позивачу було відомо про наявність оспорюваного договору з часу його укладання. Крім того, позивач отримував і отримує орендну плату, що свідчить про його обізнаність про існування спірного додаткового договору.
Оскаржувані рішення судів фактично ґрунтуються лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів.
Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.