ПОСТАНОВА
Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №814/597/16
адміністративне провадження №К/9901/12271/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 (постановлена у складі судді Біоносенка В.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (постановлена у складі колегії суддів Семенюк Г.В., Потапчук В.О., Жук С.І.)
у справі №814/597/16
за позовом ОСОБА_2
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області
про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області заборгованості з заробітної плати за березень 2016 року в сумі 656,19 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виплатив заробітну плату за березень 2016 року за 21 робочий день, хоча у березні 2016 було 22 робочих дня.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №302/2013 від 23.05.2013 ОСОБА_2 призначено суддею Свердловського міського суду Луганської області. Указом Президента України "Про переведення суддів" № 81/2015 від 14.02.2015 ОСОБА_2 переведено на посаду судді Ленінського районного суду м. Миколаєва.
30.01.2015 ОСОБА_2 відповідно до Указу Президента Українги "Про часткову мобілізацію" №15/2015 призвано на військову службу у звʼязку з мобілізацією.
Згідно довідки Територіального управління ДСА України в Миколаївській області №7/1-671/16 від 16.05.2016 в березні 2016 року позивачу виплачено заробітну плату в сумі 13 780 гривень.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у березні 2016 року відповідачем було виплачено позивачу 13 780 грн заробітної плати, що є більше ніж середній заробіток, обрахований відповідно до пункту 2 Порядку №100, підстав для задоволення позову та стягнення ще додатково 656,19 гривень немає.
Суд погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Згідно частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".