Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 761/22987/14-ц
провадження № 61-25311св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року в складі судді Притули Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія") про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 18 січня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПрАТ "УТСК", сталася ДТП, унаслідок якої пошкоджено його автомобіль марки "Шкода", реєстраційний номер НОМЕР_1, чим заподіяно майнову та моральну шкоду.
Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" на свою користь вартість відновлювального ремонту його автомобіля в розмірі 6 478,20 грн, а з ОСОБА_2 стягнути 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 750,00 грн - витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 390,00 грн на здійснення відеозапису ДТП.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" на користь ОСОБА_1 3 239,10 грн майнової шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 570,00 грн, з яких: 375,00 грн - витрати за проведення автотоварознавчого дослідження; 195,00 грн - витрати за отримання відеозапису з місця ДТП та 1 000,00 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що постановою Шевченківського районного суду від 13 червня 2014 року встановлена вина ОСОБА_1 в порушенні Правил дорожнього руху України, які призвели до пошкодження автомобілів сторін. При цьому суд зазначив, що протокол про адміністративне порушення стосовно іншого учасника ДТП ОСОБА_2 за порушення Правил дорожнього руху не складався і відносно нього адміністративні матеріали судом не розглядалися. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростували, а посилання в апеляційній скарзі на обставини, які виклав позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, спростовуються зазначеною постановою суду, яка набрала законної сили і в силу частини четвертої статті 61 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, носить преюдиційний характер, а відтак обставини встановлені цією постановою обов`язкові для суду при вирішенні спору в цивільному порядку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом під час нового розгляду справи проігноровані вказівки суду касаційної інстанції, зазначені в ухвалі від 14 вересня 2016 року, в якій суд звертав увагу апеляційного суду на передчасність висновків про наявність вини позивача у вчиненні ДТП, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів, що свідчать про відсутність у діях останнього вини та про наявність вини в діях відповідача ОСОБА_2 Судами неправильно застосовано приписи частини першої статті 1188 ЦК України та частини четвертої статті 61 ЦПК України.
У березні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просив скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Справу розподілено судді-доповідачу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості.
Виклад фактичних обставин справи
Судом установлено, що 18 січня 2014 року на вул. Дмитрівській в м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, та автомобіля "Шкода", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, внаслідок чого відбулося зіткнення автомобілів.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення АБ2 № 397384, ОСОБА_1 18 січня 2014 року, керуючи автомобілем "Шкода", реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Києві на перехресті вул. Гончара - бул. Шевченка, при перестроюванні та зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, чим порушив вимоги пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого відбулося зіткнення з автомобілем "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року матеріали адміністративної справи були направлені для додаткової перевірки з метою допитати свідків пригоди та вирішення питання щодо відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам статті 256 КУпАП.
Після проведення додаткової перевірки матеріали адміністративної справу було повторно направлено до суду.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2014 року, яка набрала законної сили, провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому, в постанові суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
З огляду на викладене, встановлені у справі про адміністративне правопорушення обставини є обов`язковими для суду, що вирішує зазначений цивільній спір з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
При цьому, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, не впливає на вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в цьому випадку суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особа, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення.