ПОСТАНОВА
Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №805/3228/16-а
адміністративне провадження №К/9901/45084/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року у складі судді Тарасенка І.М. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Василенко Л.А., Васильєвої І.А. у справі за позовом Маріупольської міської ради до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Костаніца Віталія Михайловича, третя особа: ОСОБА_1 про скасування рішення щодо внесення змін до запису № 29096952 від 05.04.2016, -
УСТАНОВИВ:
Маріупольська міська рада (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Костаніца Віталія Михайловича, третя особа ОСОБА_1 , в якому просила скасувати рішення щодо внесення змін до запису № 29096952 від 05.04.2016.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, у задоволенні позову Маріупольської міської ради відмовити.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Маріупольської міської ради в повному обсязі.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відсутні документи, які б підтверджували правомірність зміни площі, як підстава для внесення змін у Державному реєстрі речових прав, та відсутні документи на право власності на земельну ділянку. Крім того вказано, що нерухомий об`єкт, розташований на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Маріуполя, внаслідок чого остання не може в повній мірі володіти, розпоряджатись та користуватись своєю земельною ділянкою.
У поданому відзиві Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Решта учасників справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що у липні 2016 року під час проведення перевірки Маріупольською міською радою встановлено, що 23.09.2015 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В. зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 11293773) на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 35,7 кв.м., житловою площею 4,9 кв.м, за ОСОБА_1, розмір частки 3/5, на підставі договору дарування частини будинку № 4057 виданого 23.09.2015 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В.
В результаті поділу об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В. 18.03.2016 закрито розділ № 721216614123 та відкрито два нових розділи, а саме: на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 879205814123, та на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_2 .
18 березня 2016 року на підставі договору про поділ нерухомого майна № 974, виданого Приватним нотаріусом Бедненко С.В. зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 13763489) на об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (номер розділу - НОМЕР_3 ) за ОСОБА_1 .
Відповідно до договору № 974 до ОСОБА_1 перейшло право власності на частину житлового будинку літ. А-1, нежитлову прибудову літ. а1-1, сіни літ. А-1, погріб літ. а/п, огорожі № 1, житловою площею 4,9 кв.м. загальною площею 35,7 кв.м.
05.04.2016 на підставі технічного паспорту б/н, виданого 29.03.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольське бюро технічної інвентаризації", державним реєстратором Маріупольського міського управління юстиції Костаніц В.М. зареєстровано зміни права власності, а саме: загальну площу із 35,7 кв.м. змінено на 360, 4 кв.м. та житлову - із 4,9 кв.м на 133.4 кв.м.
Не погоджуючись з такими діями державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведені реєстраційні дії повністю відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а враховуючи, що нерухоме майно було придбане ОСОБА_1, останній як власник міг розпоряджатись ним, здійснювати реконструкції, відчуження та інші дії, передбачені законодавством.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).