ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2019 року
Київ
справа №480/1594/19
адміністративне провадження №К/9901/21069/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (головуючий суддя Донець Л.О., судді - Калитка О.М., Бенедик А.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 7 лютого 2019 року № Ф-4289-54.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто, у зв`язку з невиконанням ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказана ухвала суду першої інстанції була оскаржена позивачем до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року повернуто заявнику без розгляду на підставі підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції, а справу направити до цього ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що неправомірно була позбавлена права на судовий розгляд та вважає, що апеляційна скарга подана за правилами, які визначені статтею 297 КАС України.
Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання - безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, разом із тим, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції КАС України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Як вбачається з лексичного і семантичного аналізу наведеної норми, - структура першого речення допускає множинне її тлумачення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження, тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах "Каньєте де Хоньї проти Іспанії", "Гору проти Греції", "Михолапа проти Латвії").
У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.