Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 597/873/17
провадження № 51-1458 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника Рукавця О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рукавця О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017210000000178 від 04 червня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 червня 2017 року приблизно о 04:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21061 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись автомобільною дорогою М-19 сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече у напрямку від смт Товсте Заліщицького району до м. Заліщики Тернопільської області зі швидкістю 70 км/год, наближаючись до с. Бересток Заліщицького району, належно не стежив за дорожньою обстановкою, застосував неправильні прийоми керування транспортним засобом, та змінивши напрямок руху керованого автомобіля, поставив себе в такі умови, що не зміг забезпечити безпеку дорожнього руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-21063, який в той час стояв нерухомо біля правого краю проїжджої частини дороги та з якого в момент зіткнення виходив потерпілий ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційні скарги прокурора, захисника Рукавця О.В. в інтересах ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому зазначає, що вирок суду першої інстанції ухвалено незаконним складом суду, так як порушено вимоги статей 75, 80, 81 КПК України, оскільки головуючим не було розглянуто заяву захисника про відвід.
Разом з цим, захисник вказує на неповноту судового розгляду, оскільки місцевий суд в порушення положень ст. 363 КПК України безпідставно не розглянув подану ним скаргу на бездіяльність слідчого, що виразилась у незаконній відмові у відкритті кримінального провадження за фактом порушення правил дорожнього руху громадянином ОСОБА_4, що стало причиною ДТП, внаслідок якого загинув потерпілий ОСОБА_2 .
Крім того, захисник зазначає, що місцевий суд, постановляючи вирок, безпідставно не прийняв до уваги його доводи стосовно того, що слідчий експеримент проведено з явними порушеннями та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторного слідчого експерименту. При цьому, автор касаційної скарги посилається на недопустимість висновку судового експерта № 5-361/17 від 28 липня 2017 року, який був зроблений на підставі вищевказаного слідчого експерименту, що проведений з чисельними порушеннями процедури.
Разом з тим, вказує, що місцевий суд, прийнявши до уваги висновок експерта № 5-361/17 від 28 липня 2017 року, безпідставно не врахував висновки експертиз № 896/17-22 від 18 вересня 2017 року та № 0278 14 грудня 2017 року, які були ініційовані стороною захисту та свідчать про те, що ОСОБА_1 не мав технічної можливості зупинити керований автомобіль. На переконання захисника, вказана однобічність судового розгляду призвела до незаконного засудження його підзахисного за ч. 2 ст. 286 КК України.
Також захисник посилається на те, що місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_1, безпідставно не прийняв до уваги тяжкий стан здоров`я останнього, та призначив покарання, що за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Позиції інших учасників судового провадження
На зазначену касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_5 подала заперечення, в яких просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги захисник, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду місцевого суду, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону не є предметом розгляду в суді касаційної інстанції, а тому касаційним судом не перевіряється.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені із істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та понятого ОСОБА_9 .
Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у протоколах слідчого експерименту від 07 липня 2017 року та огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 04 червня 2017 року, а також у висновках експертів № 5-269/17 від 25 липня 2017 року, № 37 від 26 червня 2017 року, № 5-361/17 від 28 липня 2017 року та № 767 від 13 червня 2017 року.
Суд, дослідивши зазначені докази та встановивши, що вони не містять суперечностей і не викликають сумнівів у своїй достовірності, надав їм правильну оцінку та обгрунтовано поклав в основу свого рішення.
Оцінивши ці та інші обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадженні, дослідивши всі зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди і загибелі ОСОБА_2 стали дії ОСОБА_1, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, застосувавши невірний маневр керування транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху.