Постанова
Іменем України
27 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 751/911/16-ц
провадження № 61-12919св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Міцнея В. Ф., Владичана А. І., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.
Позов обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід - ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру літ. "А-3", літню кухню літ. "Б", майстерню літ. "В", баню літ. "Г", навіс літ. "Д", колодязь № 1, огорожу № 2-3 та ворота № 4, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Вказане майно дід успадкував на підставі заповіту від 18 січня 1986 року після смерті свого батька - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На момент смерті діда позивач була неповнолітньою, тому є такою, що прийняла спадщину.
Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 11 грудня 2015 року позивачу визначено додатковий строк у три місяці для прийняття спадщини.
Вона звернулася до державного нотаріуса Путильської державної нотаріально контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою нотаріуса від 27 вересня 2016 року їй відмовлено у видачі такого свідоцтва через відсутність правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.
З огляду на зазначене, позивач просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування на квартиру літ. "А-3", літню кухню літ. "Б", майстерню літ. "В", баню літ. "Г", навіс літ. "Д", колодязь № 1, огорожу № 2-3 та ворота № 4, що знаходяться на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається з: квартири (літ. А-3) площею 56,1 кв.м житловою площею 32,2 кв.м вартістю - 27 216,00 грн; літньої кухні (літ. Б) площею 69,2 кв.м вартістю 14 816,00 грн; майстерні (літ. В), площею 48,6 кв.м вартістю 9 282,00 грн, бані (літ. Г) площею 20,9 кв.м вартістю 2 219,00 грн; навісу (літ. Д) площею 18,7 кв.м вартістю 1 256,00 грн, колодязю № 1 вартістю 2 848,00 грн, огорожі (№ 2-3) вартістю 703,00 грн та воріт (№ 4) вартістю 184,00 грн, а всього майна вартістю 58 160,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_7, який успадкував все майно, що належало ОСОБА_8 , спадкоємці першої черги за законом відмовилися від спадщини, а позивач, яка є спадкоємцем п`ятої черги за законом відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, прийняла спадщину, тому має право на спадкове майно.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 21 березня 2017 року рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спадкових правовідносин сторін, які виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, необхідно застосувати положення ЦК Української РСР 1963 року, які не передбачають п`ятої черги спадкоємців за законом. Згідно з частиною другою статті 529 ЦК Української РСР 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був б спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом їх померлому родителю. Оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 його син ОСОБА_4 - батько позивача був живий, тому у позивача не виникло права на спадщину відповідно до частини другої статті 529 ЦК Української РСР 1963 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в позові, оскільки ОСОБА_6 не була зареєстрована у спірному майні ні до, ні після відкриття спадщини, прописана до іншого погосподарського номера 127, а у постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12 вказано, що статтею 548 ЦК Української РСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
ОСОБА_6 жодних дій, які б свідчили про прийняття нею спадщини за заповітом не вчинила, що згідно з частиною другою статті 553 ЦК Української РСР свідчить про відмову від спадщини за заповітом, тому права ОСОБА_6 у вказаній справі не порушено.
ОСОБА_6 порушено строки на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.
Доводи осіб, яка подали заперечення на касаційну скаргу
Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що відповідно до заповіту від 18 січня 1986 року ОСОБА_8 заповів ОСОБА_9 лише 1/4 частину належного йому будинку, а допоміжні будівлі та споруди є спільним майном всіх власників будинку, тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про визначення такого майна як спадкове.
Під час вирішення спорів про спадкування, спадщина у яких відкрилася і прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК Української РСР.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 січня 1986 року ОСОБА_8 склав заповіт, відповідно до якого 1/4 частину належного йому будинку, що знаходиться у с. Розтоки Путильського району, заповідано ОСОБА_6, а 1/4 частину - ОСОБА_7 (а. с.14).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 (а. с. 10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.