Постанова
Іменем України
30 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 345/3605/16-ц
провадження № 61-30578св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад "Районна лікарня Калуської районної ради",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Кардаш О. І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу "Районна лікарня Калуської районної ради" (далі - КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та коштів, витрачених на лікування, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 1990 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 серпня 1991 року обіймав посаду лікаря-стоматолога амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Завій Калуського району Івано-Франківської області. Наказом КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" від 30 вересня 2016 року № 259-к його було звільнено із займаної посади з 01 жовтня 2016 року у зв`язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, тобто за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки всупереч вимогам статті 32 КЗпП України роботодавець не повідомив його про зміну розмірів оплати праці (переведення на 0,75 ставки посадового окладу) за два місяці та не попередив про наступне звільнення. Крім того, трудову книжку він отримав лише 04 жовтня 2016 року, тобто з порушенням строків її видачі. Грубе порушенням відповідачем норм трудового законодавства завдало йому тяжкого психологічного шоку, у зв`язку з чим в нього погіршився стан здоров`я і він був вимушений лікувати гіпертонічний криз. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: скасувати наказ про звільнення; поновити його на роботі; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, 2 845,18 грн понесених витрат на лікування, а також 50 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт дотримання відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження істотних змін в організації виробництва і праці КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради". Посилання відповідача на недостатність фінансування та зменшення в районах кількості населення, яке обслуговується, як на підставу необхідності зміни розмірів оплати праці лікарям-стоматологам не може свідчити про зміну в організації виробництва і праці у вказаному закладі. Суди попередніх інстанцій не встановили, чи був дотриманий відповідачем порядок його попередження за два місяці про зміну істотних умов праці. 29 липня та 01 серпня 2016 року він не міг бути присутнім на засіданні комісії КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради", оскільки в період з 01 липня по 16 серпня 2016 року перебував у відпустці.
У липні 2017 року КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що проведення власником заходів щодо змін в організації виробництва і праці відноситься виключно до компетенції керівника установи. В даному випадку змінами в організації виробництва і праці КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" є дії керівника, пов`язані із вдосконаленням структури закладу, режиму робочого часу, збереженням кадрового потенціалу у зв`язку із зменшенням навантаження на лікарів-стоматологів, удосконаленням системи заробітної плати. Підставою для внесення змін до штатного розпису КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" слугувала не лише невідповідність цього розпису вимогам наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23 лютого 2000 року № 33 "Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров`я", а й недостатність фінансування та зменшення у районах кількості населення, яке обслуговується лікарями-стоматологами. Тому втрата чинності вказаним наказом на час звільнення позивача не свідчить про відсутність змін в організації виробництва і праці. ОСОБА_1 був присутній 01 серпня 2016 року на засіданні комісії КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" та повідомлявся про зміну істотних умов праці, однак відмовився поставити свій підпис у відповідному наказі, що було зафіксовано в акті від 01 серпня 2016 року, а також підтверджено показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків. 29 вересня 2016 року керівництво лікарні запросило всіх районних лікарів-стоматологів для надання інформації про прийняті ним рішення. В цей день ОСОБА_1 власноручно написав відмову від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, що в подальшому стало підставою для винесення оспорюваного наказу. Позивач також був проінформований про необхідність з`явитися в понеділок 03 жовтня 2016 року до відділу кадрів для отримання трудової книжки, оскільки його звільнення припало на вихідний день. Однак ОСОБА_1 прийшов за трудовою книжкою лише 04 жовтня 2016 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
25 травня 2018 року справу № 345/3605/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Статтею 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Судами встановлено, що з 1990 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" та з 01 серпня 1991 року обіймав посаду лікаря-стоматолога амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Завій Калуського району Івано-Франківської області.
У лютому 2016 року фінансове управління Калуської районної державної адміністрації провело у відповідача перевірку, за результатами якої були складені довідки від 16 лютого 2016 року № 33 та від 19 лютого 2016 року № 34. Перевіркою встановлено, що штатні розписи КЗ "Районна лікарня Калуської районної ради" не відповідають вимогам наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23 лютого 2000 року № 33 "Про типові штати та штатні нормативи працівників закладів охорони здоров`я", а саме перевищено нормативи посад лікарів-стоматологівамбулаторій загальної практики сімейної медицини на показник 1,75, з яких: село Голинь - 0,25 посади, село Завій - 0,25 посади, село Кропивник - 0,5 посади, село Новиця - 0,25 посади, село Підмихайля - 0,25 посади. Запропоновано привести штатні розписи у відповідність з вимогами нормативно-правових актів.