Постанова
Іменем України
27 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 591/7007/16-ц
провадження № 61-25143св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - Сумська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Сумська міська рада звернулась до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_3, в 2010 році остання померла, а в квартирі залишився проживати її син - відповідач по справі. Відповідач заселився в квартиру самовільно, без законних підстав. ОСОБА_3 не була власником спірної квартири, а лише наймачем і мала лише право користування квартирою, яке не входить до складу спадщини. Квартира передана у комунальну власність територіальної громади м. Суми. Незаконне проживання у спірній квартирі відповідача порушує права територіальної громади. У зв`язку з викладеним позивач просив виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 червня 2017 року в задоволенні позову Сумської міської ради до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення відмовлено у звʼязку з пропуском строку позовної давності.
Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що оскільки право на звернення до суду із зазначеним позовом у Сумської міської ради виникло після смерті ОСОБА_3 - 09 серпня 2010 року, то позивачем строк позовної давності був пропущений без поважних причин.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2017 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнуто судовий збір на користь держави.
Рішення суду апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідач незаконно займаючи квартиру чинить перешкоди власнику квартири у здійсненні ним права користування чи розпорядження квартирою. Такі незаконні дії відповідача є триваючими і тривалість порушення права територіальної громади не перешкоджає задоволенню позовних вимог, так як позовна давність не поширюється на такі вимоги власника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції про недоречність застосування строків позовної давності є невірним, це потягло за собою ухвалення незаконного рішення, оскільки судом допущено порушення ст. 360-7 ЦПК України, яка передбачає, що висновок щодо застосування норм права. Викладеній у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосувнні таких норм права.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 27 січня 2016 року № 6-2913цс15, і на яку посилався суд першої інстанції у своєму рішенні, ЖК УРСР не містить окремих положень про строки позовної давності, проте, як передбачено ст. 62 цього Кодексу, при розгляді спорів, що випливають з договору найму жилого приміщення, суд застосовує норми цивільного законодавства. Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, оскільки право на звернення до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_1 про виселення виникло у позивача після смерті наймача спірної квартири ОСОБА_3 09 серпня 2010 року, то трирічний строк позовної давності сплив і був пропущений позивачем без будь-яких поважних причин. Ніяких перешкод щодо своєчасного звернення до суду з позовом про виселення у позивача не було.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 липня 2010 року №427 "Про надання житлових приміщень у новозбудуваному будинку" квартира АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_3 (а.с.7).
Згідно ордеру № 1865 вказана квартира була надана ОСОБА_3 на одну особу (а.с.16).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 серпня 2011 року встановлено, що ОСОБА_3 не була власником спірної квартири, а лише наймачем і мала тільки право користування квартирою. Вказане право є особистим немайновим правом, яке не входить до складу спадщини. Вищезазначеним рішенням у визнанні права власності на спірну квартиру відповідачу було відмовлено (а.с.8-9).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 серпня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання права власності на житло відмовлено (а.с. 10-12).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2013 року у визнанні права користування квартирою АДРЕСА_1 відповідачу відмовлено (а.с. 13-14).
Згідно акту №99/07/10 та рішення Сумської міської ради №3961-МР від 03 червня 2010 року, спірна квартира передана у комунальну власність територіальної громади м. Суми і на сьогодні знаходиться у її власності.
Згідно листа Сумського відділу поліції Головного управління НП в Сумській області від 15 лютого 2017 року, в провадженні СВ ВП ГУНП в Сумській області знаходяться матеріали кримінального провадження №42014200000000219, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 вересня 2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службовими особами управління реконструкції та капітального будівництва СМР своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди інтересам громадян за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
В рамках кримінального провадження досліджується порушення посадовими особами Сумської міської ради Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, які перебувають у приватній власності для суспільних потреб чи мотивів суспільної необхідності" в частині вимог п. 7 ст. 4 щодо принципів відчуження об`єктів права приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, у зв`язку з ненаданням власниці знесеного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 у власність іншого благоустроєного житла (а.с. 49).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.