ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/17279/16
адміністративне провадження №К/9901/68555/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/17279/16
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Горяйнова А.М., суддів - Аліменка В. О., Кузьмишиної О. М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач), в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 08 липня 2016 року № 293-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі;
1.3. зобов`язати Міністерство інфраструктури України виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та виплату за один робочий місяць заробітної плати з негайною виплатою;
1.4. зобов`язати Міністерство інфраструктури України вчинити дії по переведенню ОСОБА_1 на рівноцінну посаду в утвореному на базі Відділу внутрішніх розслідувань, запобігання корупції та державного фінансового моніторингу Управлінні запобігання корупції, внутрішніх розслідувань та державного фінансового моніторингу - посаду начальника Управління запобігання корупції, внутрішніх розслідувань та державного фінансового моніторингу.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає його звільнення із займаної посади незаконним, оскільки його було звільнено без урахування того, що ним подано дві заяви про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням та не допущено до виконання своїх посадових обов`язків після повернення на роботу із відпустки.
3. Представники відповідача проти позовних вимог заперечували, просили відмовити в їх задоволенні, вказували, що керівництвом Міністерства інфраструктури України задоволено заяву позивача про звільнення його з посади за власним бажання після закінчення відпустки, як ОСОБА_1 і вказав в своїй заяві про звільнення. Отже, при звільненні позивача не порушено його прав і всі дії вчинено відповідно до норм чинного законодавства.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 працював у Міністерстві транспорту України (Міністерстві транспорту та зв`язку, Міністерстві інфраструктури України) з 31 грудня 2003 року. Перед звільненням позивач обіймав посаду начальника Відділу внутрішніх розслідувань, запобігання корупції та державного фінансового моніторингу.
5. 13 червня 2016 року позивач звернувся до Міністерства інфраструктури України із заявою про надання відпустки з 14 червня 2016 року тривалістю п`ятнадцять календарних днів з подальшим звільненням зі служби за власним бажанням на підставі частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
6. Наказом Міністерства інфраструктури України від 14 червня 2016 року № 44-В "Про відпустку та грошову допомогу" ОСОБА_1 надано невикористану частину щорічної основної відпустки з 14 по 30 червня 2016 року з виплатою грошової допомоги.
7. 29 червня 2016 року позивач подав заяву про надання невикористаних відпусток з проханням про своє звільнення після їх закінчення. У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що у період відпустки перебував у стані тимчасової непрацездатності та потребує подальшого продовження лікування в санаторії.
8. Наказом Міністерства інфраструктури України від 08 липня 2016 року № 52-В "Про відпустку" позивачу надано невикористані дні відпустки з 10 липня по 03 жовтня 2016 року.
9. Наказом Міністерства інфраструктури України від 08 липня 2016 року № 293-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача відповідно до Закону України "Про державну службу" звільнено з роботи 03 жовтня 2016 року на підставі заяв від 13 та 29 червня 2016 року.
10. 02 серпня 2016 року та 25 серпня 2016 року, знаходячись у відпустці, позивач подавав заяви про відкликання власної заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.
11. Службова записка від 02 серпня 2016 року № 583/14-2/18-16 про відкликання заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням була подана позивачем не особисто, а ОСОБА_2 за власним підписом, підтверджуючих документів на здійснення повноважень від імені ОСОБА_1 не долучено, тому не була зареєстрована.
12. 25 серпня 2016 року позивачем на адресу Міністра інфраструктури України - ОСОБА_3, а також заступника Міністра інфраструктури України - керівника апарату Роменському Д. В. надіслано звернення, за змістом якого ОСОБА_1 повідомив, що не має наміру припиняти трудові відносини з Міністерством інфраструктури України та просить вважати усі раніше подані ним заяви про звільнення за власним бажанням недійсними (відкликаними). До вказаної заяви ОСОБА_1 додав також заяву про переведення на посаду начальника Управління запобігання корупції, внутрішніх розслідувань та державного фінансового моніторингу.
13. 26 червня 2016 року Міністерством інфраструктури України видано наказ за № 249 "Про введення в дію структури та змін штатного розпису Мінінфраструктури на 2016 рік", згідно з яким з липня місяця 2016 року введено нову структуру та змінено штатний розпис Міністерства. У результаті цього на базі Відділу було утворено новий підрозділ - Управління запобігання корупції, внутрішніх розслідувань та державного фінансового моніторингу.
14. 17 вересня 2016 року листом за підписом заступника Міністра - керівника апарату Роменського Д.В., позивача повідомлено, що оскільки заяву про звільнення за власним бажанням подано ОСОБА_1 13 червня 2016 року, то можливість її відкликання, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України сплинуло 27 червня 2016 року, отже, правові підстави для переведення позивача на рівнозначну посаду начальника Управління корупції, внутрішніх розслідувань та державного фінансового моніторингу, як це передбачено статтею 41 Закону України "Про державну службу", відсутні.
15. Після закінчення відпустки 04 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 прибув до Міністерства інфраструктури України. Згідно звіту системи контролю доступу, що був наданий листом ДП "Укрсервіс Мінтрансу" від 10 жовтня 2016 року № 34/1315-10, позивач перебував у Міністерстві інфраструктури України 04 жовтня 2016 року з 08 год 56 хв до 09 год 43 хв.
16. 04 жовтня 2016 року позивача не було допущено до місця роботи, ознайомлено з оспорюваним наказом, на якому позивачем вказано під особистий підпис "не згоден з Наказом".
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
16.1. Визнано протиправним та скасовано Наказ Міністерства інфраструктури України від 08 липня 2016 року № 293-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
16.2. Поновлено ОСОБА_1 на роботі;
16.3. Зобов`язано Міністерство інфраструктури України вчинити дії по переведенню ОСОБА_1 відповідно до підпункту 2.4. пункту 2 наказу від 26 липня 2016 року № 249 Міністерства інфраструктури України "Про введення в дію структури та змін штатного розпису Мінінфраструктури на 2016 рік".
16.4. Стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 316 494,84 грн з негайною виплатою суми 16 454,46 грн., що складає заробітну плату за один місяць.
16.5. Допущено рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 заробітної плати (середню заробітну плату) за один місяць в розмірі 16 454 (шістнадцять тисяч чотириста п`ятдесят чотири грн), 46 коп до негайного виконання.
16.6. У решті позовних вимог відмовлено.
18. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у заяві від 25 серпня 2016 року висловив своє бажання продовжувати роботу, яка не була належним чином розглянута. Щодо посилання відповідача на пропущення позивачем двотижневого строку попередження про звільнення, в термін якого можливо відкликати заяву про звільнення, суд першої інстанції зазначив, що станом на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не передбачено строку подання такої заяви. Також суд першої інстанції зазначив, що на наступний день після закінчення наданої відпустки позивач прибув вчасно на роботу для продовження державної служби, з наказом про звільнення не погодився, не висував вимогу стосовно свого звільнення та отримання трудової книжки, а отже трудові відносини між ОСОБА_1 та Міністерством інфраструктури України продовжено.
19. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
20. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності звільнення позивача, оскільки трудовий договір між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 після закінчення строку попередження був розірваний. Отже, звернення позивача до відповідача із заявою від 25 серпня 2016 року про відкликання раніше поданих заяв про звільнення з роботи за власним бажання, яка надійшла після видачі наказу від 08 липня 2016 року № 293-к, а також прибуття позивача до Міністерства інфраструктури України після закінчення відпустки - не є підставами для продовження трудових відносин між сторонами даної справи.
ІV. Касаційне оскарження
22. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, яка зареєстрована у суді 19 грудня 2018 року.
23. Позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення положень статті 86 Закону № 889-VIII та незастосування закону, який підлягав застосуванню - статті 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статей 2, 3 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), а також порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
24. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано, що його звільнено без погодженням з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики. Позивач зауважує, що висновок суду апеляційної інстанції про сплив строку попередження 28 червня 2016 року є помилковим, оскільки за змістом статті 86 Закону № 889-VIII встановлює лише мінімальнодопустиму тривалість строку такого попередження. Тривалість наданої відпустки перевищувала 14 календарних днів, а отже 28 червня 2016 року у будь-якому разі, відповідно до вимог статті 86 Закону № 889-VIII, не є останнім днем строку попередження про звільнення. У заяві від 29 червня 2016 року про отримання невикористаних відпусток, за доводами позивача, він змінив своє попереднє волевиявлення щодо настання моменту звільнення, а саме в останній день усіх невикористаних відпусток.
25. Хибним, на думку позивача, є висновок суду апеляційної інстанції, що на час закінчення строку попередження про звільнення позивача, останній припинив роботу, оскільки перебував у відпустці. Помилковість такого твердження доводиться позивачем із посиланням на частину другу статті 38 КЗпП України. Фактично під час перебування у відпустці позивач мав трудові відносини із відповідачем, а отже, його заява від 25 серпня 2016 року про відкликання заяви про звільнення повинна була бути врахована відповідачем, чого зроблено не було.
26. У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити - без змін.
27. 26 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано із Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/17279/16 (суддя-доповідач Стрелець Т. Г.).
28. 10 січня 2019 року справа № 826/17279/16 надійшла до Верховного Суду.
29. 20 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 794/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.
30. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 21 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя - Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді - Кашпур О. В., Уханенко С. А.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
31. Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.