Постанова
Іменем України
24 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 506/28/17
провадження № 51-10443км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Могильного О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
захисника Осокіна С. Ю.,
засудженого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 22 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160350000014, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 2, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені
судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 119, ст. 128 КК, та призначено покарання: за ч. 2 ст. 119 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, за ст. 128 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 27 січня 2017 року по 22 січня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 січня 2017 року близько 22:30 у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у власному домоволодінні АДРЕСА_1, в ході сварки на ґрунті ревнощів та особистих неприязних відносин зі своєю дружиною ОСОБА_2, діючи необережно, внаслідок злочинної недбалості, не усвідомлюючи можливості настання тяжких наслідків у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та смерті іншим особам, хоча повинен був і міг їх передбачити, заніс у будинок пластикову каністру об`ємом 5 л, в якій містилося близько трьох літрів бензину із мастилом, і розлив його у спальній кімнаті будинку, опалення в якому здійснювалося твердопаливною пічкою. Надалі ОСОБА_1 дістав коробку сірників та пригрозив дружині спалити будинок, однак, побачивши, що ОСОБА_2 йому не вірить, поставив сірники до кишені та вийшов із будинку, не передбачаючи, що розлитий ним бензин може спалахнути і призвести до пожежі в будинку, хоча повинен і міг це передбачити. Унаслідок займання парів бензину почалася пожежа в приміщені вказаного будинку, у результаті якої:
- малолітній ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді опіків полум`ям 2-го та 3-го ступеня близько 73 % поверхні тіла (голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок), від яких останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в лікарні;
- дружина ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді опіків полум`ям 3-го ступеня близько 60% поверхні тіла, від яких потерпіла ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в лікарні;
- малолітня ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді опіків полум`ям 2-А, 2-Б ступеня 40 % поверхні тіла, 3-го ступеня7 % поверхні тіла (верхніх та нижніх кінцівок, обличчя, тулубу), опік верхніх дихальних шляхів, опіковий шок тяжкого ступеня, які відносяться до категорії тяжких за критерієм небезпеки для життя.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 19 вересня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінив у частині застосування ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон № 838-VIII) та зарахував йому у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 27 січня 2017 року по 19 вересня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. Аргументуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суди обох інстанцій залишили поза увагою наявність у діях ОСОБА_1 непрямого умислу на вбивство та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим, про що свідчить те, що засуджений умисно взяв каністру з бензином, який умисно розлив по підлозі кімнати, передбачаючи, що від його дій може статися пожежа, яка і почалась у спальній кімнаті біля котла, при цьому він свідомо допускав настання суспільно небезпечних наслідків, хоча, як стверджував ОСОБА_1, не бажав, щоб вони настали. Тому, на думку скаржника, місцевий суд необґрунтовано перекваліфікував суспільно небезпечне діяння засудженого з пунктів 1, 2, 5 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 119 КК та з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК, що потягло за собою невиправдану м`якість покарання. Стверджує, що місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_1 безпідставно визнав щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання, оскільки засуджений вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 119, ст. 128 КК визнав частково. Крім того, вказує на те, що цей суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 124, ч. 4 ст. 374 КПК стягнув із ОСОБА_1 18598,60 грн на користь держави у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі вартості експертизи замість процесуальних витрат. При цьому прокурор вважає, що апеляційний суд,при перегляді вироку належним чином не перевірив доводи у його апеляційній скарзі щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, не виправив допущених судом першої інстанції порушень, а тому постановлена ухвала є незаконною та підлягає скасуванню.
На касаційну скаргу захисники Таран Р. П. та Осокін С. Ю. подали заперечення, в яких, наводячи відповідні аргументи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просили залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор частково підтримала доводи, наведені в касаційнійскарзі сторони обвинувачення, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, та його захисник Осокін С. Ю. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.
Зі змісту касаційної скарги прокурора вбачається, що він, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин відповідно до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 119, ст. 128 КК та про необхідність кваліфікації його дій за пунктами 1, 2, 5 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 1 ст. 121 КК, то вони є необґрунтованими.
Так, диспозицією ст. 115 КК передбачено кримінальну відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі непрямого умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.