Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 570/3521/17
провадження № 51-8864 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
захисника в режимі відеоконференції Сокола Д. С.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сокола Д.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 23 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180180000886 від 03 червня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Менчикури Веселівського району Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 03 червня 2017 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 червня 2017 року приблизно о 18:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись поблизу смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області, на 0 км + 200 м автодороги Рівне-Здолбунів-Мізоч-Дубно, у ході раптово виниклого конфлікту з потерпілою ОСОБА_2, діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті повалив потерпілу ОСОБА_2 на землю, після чого схопив її за шию та відтягнув у кущі біля дороги. Утримуючи її лежачою на спині, притиснув до землі коліном, закрив ротову порожнину мобільним телефоном та упродовж 3-5 хвилин безперервно стискав шию своїми руками, чим заподіяв смерть потерпілій.
Крім того, після заподіяння смерті ОСОБА_2 засуджений ОСОБА_1, керуючись корисливим мотивом, умисно, повторно, таємно викрав грошові кошти потерпілої в сумі 862 грн., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 червня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_1 через суворість. При цьому наголошує, що під час призначення покарання суд безпідставно не врахував як обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття засудженого, сприяння розкриттю злочину, тяжке становище його сім`ї та перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітніх дітей та осіб похилого віку.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України, належним чином вмотивовані дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми і взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Такий висновок суд першої інстанції зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема на підставі показань засудженого, потерпілого, а також даних, що містяться в протоколах слідчих дій та інших матеріалах кримінального провадження.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України, а саме вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, та таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, на переконання колегії суддів, є правильною та у касаційній скарзі захисником не оспорюється.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисником фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, виходив з того, що засуджений, будучи раніше судимим, вчинив два злочини, один з яких відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, має підвищену суспільну небезпечність, та призвів до тяжких наслідків. Судом також прийнято до уваги думку потерпілого, який наполягав на призначенні максимально суворого покарання.
Крім того, судом також враховано наявність на утриманні у засудженого дружини, неповнолітніх дітей та осіб похилого віку.