Постанова
іменем України
24 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 161/3483/17
провадження № 51-7496км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Гладкого О. Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201703000000010, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Рожище Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він своїми умисними діями, які виразились у зловживанні владою та службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, використанні службовою особою влади та службового становища, всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (в редакції Закону від 13 травня 2014 року №1261-VII), за таких обставин.
Так, 8 вересня 2015 року ОСОБА_1 знаходячись на своєму робочому місці, що в приміщенні центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспорту з обслуговування м. Луцька, Луцького, Рожищенського, Маневицького та Ківерцівського районів (вул. Підгаєцька, 3, у м. Луцьку Волинської області), перебуваючи на посаді фахівця вищевказаного центру, маючи доступ до наявних баз даних щодо реєстрації, перереєстрації транспортних засобів, зокрема: НАІС, ДДАІ, МВС України, зловживаючи владою та своїм службовим становищем, діючи умисно, в інтересах невстановлених досудовим розслідуванням фізичних осіб, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для інших фізичних осіб, провів реєстрацію транспортного засобу, марки "INFINITI ЕХ 35", кузов № НОМЕР_1, як ввезеного з-за кордону та розмитненого у режимі "Імпорт" по вантажно-митній декларації за № 205070000/2015/042666, на ОСОБА_2, з видачею державних номерних знаків НОМЕР_3, та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
Разом з тим, він, достовірно знаючи, що надані йому для реєстрації транспортного засобу документи, які підтверджують факт розмитнення автомобіля та його власність, є підробленими, оскільки довідка-рахунок серії ААЕ 352703, згідно бази даних "НАІС" видавалась ПП "Брок Авто", на транспортний засіб, марки "VOLKSVAGEN GOLF", а не на автомобіль, який реєструвався, а вантажно-митна декларація за №205070000/2015/042666, в базах даних, зокрема: НАІС, ДДАІ, МВС України, відсутня, а за інформацією митниці, транспортний засіб за вказаною митною чи за будь-якою іншою декларацією не розмитнювався, діючи умисно, в порушення вимог, передбачених ст. 34 Закону України "Про дорожній рух", п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ за № 1388, від 7 вересня 1998 року та пунктів 3.1., 3.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС України за № 379, від 11 серпня 2010 року, він, достовірно знаючи, що документи за розмитнення вказаного вище транспортного засобу за наявними базами даних АІС "Довідка-рахунок", "Митний документ", "Автомобіль", "Документ" відсутні, довідка-рахунок є підробленою, обов`язкові митні платежі не сплачені, всупереч інтересам служби та покладених на нього завдань, використовуючи надану владу та службове становище, провів державну реєстрацію не розмитненого транспортного засобу, марки "INFINITI ЕХ 35", кузов № НОМЕР_1 на ОСОБА_2, та видав державні номерні знаки НОМЕР_3, і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, чим дозволив його вільне використання на митній території України третіми невстановленими досудовим слідством особами, при цьому діяв у інтересах останніх з метою одержання ними неправомірної вигоди, у виді ненадходження обов`язкових митних платежів в сумі 634 501, 70 грн, дозволивши їм таким способом уникнути сплати вищезгаданих обов`язкових митних платежів до бюджету, тобто одержати неправомірну вигоду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам в сумі 634 501,70 грн, що у 2015 році, в двісті п`ятдесят і більше разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку із недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та фізичної особи ОСОБА_3 в частині, що стосується його інтересів, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Крім іншого, вказує на те, що апеляційний суд, всупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 21 січня 2016 року (№ 5-249кс15) та постанові Верховного Суду від 1 лютого 2018 року (51-37км18), безпідставно та без належних мотивів відхилив клопотання прокурора про дослідження письмових доказів, що підтверджують винуватість обвинуваченого та які судом першої інстанції було оцінено з порушеннями, неповністю, а також однобічно та упереджено. Стверджує, що апеляційний суд належним чином не дослідив матеріали кримінального провадження, а своє рішення мотивував лише окремими посиланнями, формально переписаними із вироку суду, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів. Разом з цим, суд апеляційної інстанції дав оцінку наявній в матеріалах справи Інструкції оператора комп`ютерного набору, яку сам безпосередньо не досліджував. Також, судом не дано оцінку оригіналам документів, на підставі яких здійснювалась реєстрація автомобіля, та на яких є підписи ОСОБА_1, як уповноваженої особи, яка здійснювала реєстрацію та перевірку документів по базах даних, що підтверджується висновками почеркознавчих експертиз. Стверджує, що відсутність посадової інструкції, яку було знищено, не є підставою для виправдання ОСОБА_1, оскільки це не єдиний доказ того, що останній був наділений певними повноваженнями. Твердження суду про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом злочину необґрунтовані, а наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи на спростування такого висновку, апеляційним судом не перевірені. Крім того в ухвалі суду в порушення вимог ст. 372 КПК відсутній номер кримінального провадження. Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.
Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.
Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.