Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 2-1333/11
провадження № 61-30293св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
особа, яка подавала касаційну скаргу, - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" на рішення Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Мельника Я. С., Сушко Л. П., від 24 грудня 2014 року.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що 01 серпня 2008 року сторони уклали договір підряду, згідно з яким, заявник зі свого матеріалу та за власні кошти здійснив капітальне будівництво житлових будинків на земельній ділянці, розміщеній у АДРЕСА_1 .
Будівництво було завершено 31 грудня 2008 року, побудовано три житлові будинки загальними площами 401,5 кв. м, 400,6 кв. м, 402,4 кв. м. Претензій у замовника до підрядника щодо якості виконаних робіт не було, що стало підставою для проведення розрахунків згідно з умовами договору підряду на капітальне будівництво № 09-09/10 від 01 серпня 2008 року. Однак, ОСОБА_2 не розрахувалась із позивачем та ухилилась від виконання угоди.
Пунктом 7.2 договору підряду від 01 серпня 2008 року передбачено, що у разі затримки замовником сплати коштів підряднику більше ніж на 60 днів, підрядник має право залишити за собою право власності на збудований об`єкт.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на вищевказані житлові будинки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Мостового Р. П., від 10 серпня 2011 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 401,5 кв. м, 400,6 кв. м, 402,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача порушені невиконанням відповідачем умов договору, а тому підлягають захисту шляхом визнання за ним права власності на збудовані будинки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
У листопаді 2014 року рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_3 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2011 року та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що розглядаючи справу, місцевий суд недотримався положень статей 10, 35, 59-61, 74, 76 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, справа була вирішена у попередньому засіданні на підставі сумнівних документів, без присутності відповідача і без встановлення особи фіктивного представника відповідача адвоката Федака С. І.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У квітні 2018 року Уповноваженою особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2011 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно не з`ясовано обставини справи. Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційним судом було вирішено питання про права та інтереси заявника.
13 липня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Європейський газовий банк" (далі - ПАТ "Європейський газовий банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Вітас" (далі - ТОВ "Вітас") було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ТОВ "Вітас" отримало кредит у розмірі 56 532 000, 00 грн строком до 16 квітня 2015 року.
На забезпечення виконання вказаного кредитного договору 06 червня 2014 року між ПАТ "Європейський газовий банк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого банку в іпотеку передано житловий будинок, загальною площею 401,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 набула право власності на вказаний житловий будинок на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_1, право власності якого підтверджувалось рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2011 року у справі № 2-1333/11.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
01 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду поновлено Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
11 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" на рішення Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір підряду на капітальне будівництво житлового будинку на земельній ділянці розміщеній у АДРЕСА_1 (державний акт серії ЯЖ № 332227 виданий управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі 18 лютого 2008 року).
Відповідно до пункту 3.1.2 вказаного договору підрядник (позивач) зобов`язувався виконати своїми силами і коштами, зі свого матеріалу, якісно та у встановлений термін передбачені договором роботи згідно із проектом не пізніше 31 грудня 2008 року.
На виконання умов договору позивачем здійснено капітальне будівництво житлового будинку, що підтверджується актом про готовність від 31 грудня 2008 року.
Пунктом 4.4 договору підряду на капітальне будівництво передбачено, що до проведення замовником повної оплати підряднику, останній залишається власником об`єкта.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що в разі затримки замовником сплати коштів підряднику більше ніж на 60 днів, підрядник має право залишити за собою право власності на збудований об`єкт.
У суді першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 визнав позовні вимоги позивача та погодився із визнанням права власності на житлові будинки у АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
У листопаді 2014 року ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_2 ) оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку, вказуючи на те, що його дружина договір підряду з ОСОБА_1 на капітальне будівництво будинків не укладала, а її підпис на цьому договорі є підробленим. Адвоката ОСОБА_5 вона не знає і не уповноважувала його виступати від її імені та не укладала з ним ніякої угоди про надання правової допомоги.
Із матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2011 року у судовому засіданні у суді першої інстанції був присутній лише представник позивача ОСОБА_6 .
Матеріали справи не містять доказів, які могли б свідчити про завершення будівництва вказаних будинків, витрат, пов`язаних із будівництвом, та доказів несплати відповідачем вказаної суми по договору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.