Постанова
Іменем України
16 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 713/292/12-ц
провадження № 61-34917св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Велятинська сільська рада Хустського району Закарпатської області, Хустська районна державна адміністрація Закарпатської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року у складі судді Волощук О. Я. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Велятинської сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі - Велятинська сільська рада), Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Хустська РДА) про визнання державного акта про право приватної власності на землю недійсним, часткове скасування рішень сільської ради та виконавчого комітету районної ради.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 вересня 1987 року, вона набула право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 . У подальшому за договором купівлі-продажу від 02 липня 2008 року вона придбала у власність ще 1/2 частину зазначеного будинку, набувши право власності на весь будинок, за яким закріплена земельна ділянка площею 0,1286 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку. Вказана земельна ділянка площею 0,1286 га була незаконно та необґрунтовано включена до земель комунальної власності територіальної громади с. Велятино для обслуговування будівель Велятинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. на підставі рішення Велятинської сільської ради від 19 грудня 2002 року, чим порушено її права на законне володіння та користування земельною ділянкою. Крім того, 16 грудня 1976 року виконавчим комітетом Хустської ради депутатів трудящих було прийнято рішення "Про вилучення індивідуальних будинків, споруд та зелених насаджень громадян с. Велятино в зв`язку з будівництвом середньої школи та будинку культури в с. Велятино", зокрема, житлового будинку, споруд та зелених насаджень, що належали на праві особистої власності ОСОБА_2 .
Також зазначала, що з набуттям права власності на будинок, вона автоматично набула право на земельну ділянку, на якій він розташований, жодних дій або заяв для припинення права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вона не робила, судові рішення щодо цього не приймалися, тобто вказана земельна ділянка не вилучалася в неї у встановленому законом порядку. Крім того, ніякої грошової компенсації за вилучення земельної ділянки померлий ОСОБА_2, спадкоємцем якого є вона, не отримував.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати незаконними та скасувати: рішення Велятинської сільської ради від 19 грудня 2002 року в частині надання у постійне користування територіальній громаді с. Велятино Хустського району Закарпатської області земельної ділянки площею 0,1286 га, що розташована на АДРЕСА_1 ; рішення виконавчого комітету Хустської ради депутатів трудящих від 16 грудня 1976 року № 305 "Про вилучення індивідуальних будинків, споруд та зелених насаджень громадян с. Велятино в зв`язку з будівництвом середньої школи та будинку культури в с. Велятино" в частині вилучення житлового будинку, споруд та зелених насаджень, що належали на праві особистої власності ОСОБА_2 у с. Велятино Хустського району Закарпатської області; державний акт на право постійного користування землею від 26 жовтня 2003 року.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із недоведеності позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування вимог та пропуском позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 26 червня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на відмову в позові з підстав пропущення позовної давності, у решті рішення залишено без мін.
Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові з додаткової підстави - пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що така підстава для відмови у позові може застосовуватись лише у випадку обґрунтованості позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин норм статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 ЗК України та дійшли помилкового висновку про те, що до неї, як набувача житлового будинку, не перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений. Суди не врахували, що право власності на Ѕ частину житлового будинку вона набула у 1987 році у порядку спадкування, а на другу частину - у 2008 році. За діючими на той час нормами матеріального права було передбачено перехід права на земельну ділянку при переході права власності на будівлю, які на ній розташовані. Крім того, суди не надали жодної оцінки її доводам щодо незаконності оформлення і видання державного акта на право постійного користування землею від 26 жовтня 2003 року.
У листопаді 2017 року від Хустської РДА на адресу суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вона вказувала, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки вимоги заявника зводяться до незгоди з висновками суду щодо відмови в позові та не впливають на правильність висновків судів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.