1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



24 вересня 2019 року

Київ

справа №826/16191/17

адміністративне провадження №К/9901/11411/19



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М., суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Івашка О.Л.,

представника відповідача - Бігдан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року (головуючий суддя - Мазур А.С.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року (головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Карпушова О.В., Степанюк А.Г.)

у справі №826/16191/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення по посаді,



І. ІСТОРІЯ СПРАВИ



Короткий зміст позовних вимог



ОСОБА_1 у грудні 2017 року звернувся з цим позовом до Міністерства юстиції України (далі також - "Мін`юст"), в якому просив: стягнути з відповідача на його користь 164218,79 грн заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 1 березня 2016 року до 30 листопада 2017 року; витребувати у Мін`юсту довідку про середньоденну заробітну плату головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за період з 1 березня 2016 року до теперішнього часу; витребувати у Мін`юсту довідку про середньоденну заробітну плату головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби ОСОБА_1. за останні два місяці, що передували даті звільнення позивача; витребувати з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України завірену копію матеріалів виконавчого провадження ВП №4950864 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.



Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2015 року його поновлено на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15 квітня 2015 року. Проте, на час звернення до суду з цим позовом відповідач не виконав рішення суду і не поновив його на роботі, в той час, як Міністерство юстиції України (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" від 21 січня 2015 року №17) є правонаступником прав та обов`язків Державної виконавчої служби України, в тому числі щодо виплати заробітку за час вимушеного прогулу.



Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій



Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, задовольнив позов частково. Стягнув з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 1 березня 2016 року до 30 листопада 2017 року в розмірі 112629,02 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.



Приймаючи таке рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що затримка виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.



Також, суди не взяли до уваги подану відповідачем довідку про розрахунок середньоденної заробітної плати, оскільки стягнення середнього заробітку відбувається із обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи та коефіцієнту підвищення посадового окладу.



До того ж, суди визнали вірними посилання позивача на те, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає стягненню саме з Міністерства юстиції України, оскільки, при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов`язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов`язаних з незаконним звільненням працівника, й невиконання цього обов`язку є порушенням його трудових гарантій.



Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, однак в розмірі 112629,02 грн, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного за довідкою Мін`юсту від 16 січня 2018 року №16-42/66 на час звільнення позивача.



Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)



У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.



Скаржник вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій незаконними й необґрунтованими. Зазначає, що Мін`юст став стороною виконавчого провадження лише з 27 квітня 2018 року і не міг поновити позивача на посаді з 15 квітня 2015 року, а тому стягнення з Мін`юсту середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення починаючи з 1 березня 2016 року є протиправним і безпідставним. Посилається на не встановлення судами попередніх інстанцій обставин працевлаштування позивача в період затримки виконання судового рішення задля обрахунку різниці в заробітку за новим місцем роботи та за час затримки виконання судового рішення. Також вважає, що питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно-правовий спір.



Позивач не подав відзиву на касаційну скаргу.



II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ



Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2015 року у справі №826/8797/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій, наказу про звільнення, скасування наказу №219/к від 14 квітня 2015 року, поновлення на посаді, проведення перерахунку та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 10000 грн, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року, скасовано наказ Голови комісії з ліквідації Державної виконавчої служби України від 14 квітня 2015 року №219/к про звільнення ОСОБА_1 і поновлено його на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15 квітня 2015 року.



30 листопада 2015 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову ВП №49508645 про відкриття виконавчого провадження.



21 грудня 2015 року цей же виконавець виніс постанову ВП №49508645 про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України.



У квітні 2017 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про заміну сторони виконавчого провадження ВП №49508645.



Позиція позивача щодо необхідності заміни сторони виконавчого провадження, незважаючи на постанову державного виконавця від 21 грудня 2015 року ВП №49508645, зводиться до того, що відповідно до положень законодавства, питання заміни сторони виконавчого провадження на правонаступника віднесено до виключної компетенції суду.



Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 9 жовтня 2017 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.



28 листопада 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2017 року, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задовольнив і замінив боржника у виконавчому провадженні ВП №49508645 з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України.



У жовтні 2017 році позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство юстиції України, в якому просив скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21 грудня 2015 року ВП №49508645 про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби на Міністерство юстиції України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна постанова порушує права позивача, оскільки прийнята судом як обставина для відмови у задоволенні заяви позивача про заміну боржника у справі №826/8797/15.



Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 12 січня 2018 року скасував постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21 грудня 2015 року ВП №49508645 про заміну сторони виконавчого провадження.



27 квітня 2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України.



На час звернення позивача до суду з цим позовом рішення суду про поновлення його на посаді не виконане.



Згідно із наявною в матеріалах справи довідкою Мін`юсту від 16 січня 2018 року №16-42/66 середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складав 98,00 грн.



Наказом Державної виконавчої служби України від 23 квітня 2013 року №300/к позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 1960,00 грн.



ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)



Відповідно до частини другої статті19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.



Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.



Кодекс законів про працю України (далі - "КЗпП України") регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.



Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.



В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.



Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.


................
Перейти до повного тексту