Постанова
іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 536/1465/17
провадження № 51-2929км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Дронової І.С.,
засудженої ОСОБА_1,
захисника Бойченко Г. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги з доповненнями засудженої ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Бойченко Ганни Володимирівни на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 лютого 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в кримінальному провадженні № 12017170220000530 стосовно
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фінансового управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області витрати на стаціонарне лікування потерпілого в розмірі 3221,46 грн, а на користь ОСОБА_2 - матеріальну шкоду в розмірі 7635,11 грн і моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 16 червня 2017 року близько 17:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння після розпиття спиртних напоїв разом із потерпілим ОСОБА_2 та іншими особами на АДРЕСА_1 під час сварки з потерпілим, на ґрунті виниклих раптово неприязних стосунків взяла в приміщенні літньої кухні, за вказаною адресою кухонний ніж та умисно завдала ним один удар у ділянку живота потерпілому ОСОБА_2, спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_1 та її захисника Бойченко Г. В. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
За змістом касаційної скарги з доповненнями до неї захисник Бойченко Г. В., не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК та вважає, що дії необхідно кваліфікувати за ст. 124 або за ст. 128 КК, оскільки вона оборонялася від протиправних дій потерпілого. Стверджує, що прокурор, який брав участь під час розгляду провадженя в суді апеляційної інстанції, не мав на те повноважень. Вказує, що в матеріалах провадження відсутні докази перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину.Крім того, зазначає, що суди не повною мірою врахували обставини, які пом`якшують покарання, а саме: віктимну поведінку потерпілого, вчинення злочину в разі перевищення меж необхідної оборони, позитивну характеристику за місцем проживання, вчинення злочину вперше, що призвело до призначення надто суворого покарання, та вважає, що всі ці обставини дають можливість призначити покарання ОСОБА_1 із застосуванням положень статей 69, 75 КК.
У касаційній скарзі, у якій викладено доводи, що аналогічні доводам у касаційній скарзі з доповненнямиїї захисника Бойченко Г. В., засуджена ОСОБА_1 просить скасуватисудові рішення щодо неї, виправдати її за ч. 1 ст. 121 КК або призначити новий розгляд у суді першоїінстанції узв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі. Додатково засуджена вказує про те, що суд першої інстанції поклав в основу вироку показання потерпілого, які суперечать іншим доказам у справі.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника Бойченко Г. В. потерпілий ОСОБА_2 просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_1 та її захисник Бойченко Г. В. підтримали касаційні скарги з доповненнями та просили їх задовольнити, прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Зі змісту касаційних скарг засудженої та її захисника вбачається, що вони не погоджуються з наданою судами оцінкою доказам та заперечують правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповіднодо ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що свої висновки про доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації її дій за цією нормою кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
Доводи сторони захисту і засудженої про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ст. 124 КК, оскільки вона заподіяла тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, захищаючись від протиправних дій потерпілого, є безпідставними.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненоз метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обовʼязковою умовою.
Під час розгляду кримінального провадження суди нижчих інстанцій не встановили обставин, які би свідчили про перебування засудженої у стані необхідної оборони, зокрема, не встановили наявності дійсного суспільно небезпечного посягання.
У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони мають протиправний характер і повинні розцінюватись на загальних підставах.
Так, ні з показань обвинуваченої, потерпілого чи свідка, ні з письмових доказів, досліджених безпосередньо в судах першої та апеляційної інстанцій, не вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 у ході бійки застосовував якісь предмети або значну силу для вчинення протиправного діяння щодо ОСОБА_1
Суди ретельно перевірили версію засудженої та її захисника щодо заподіяння потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони та визнали її безпідставною, оскільки в обстановці, яка склалася між потерпілим та засудженою, не було реальної загрози життю ОСОБА_1, не відбулося такого посягання, яке б викликало у неї невідкладну необхідність заподіяти потерпілому шкоди здоров`ю, необхідної для негайного відвернення посягання. Тілесних ушкоджень, характерних для виникнення їх у результаті самооборони, у ОСОБА_1 не виявлено.