Постанова
іменем України
23 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 199/1496/17
провадження № 51-2631 кмо19
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Григор`євої І.В., Кравченка С.І.,
Мазура М.В., Щепоткіної В.В.
за участю
секретаря судового засідання Мойсюка Є.М.,
прокурорів Сєднєвої Г.Д., Чупринської Є.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора
на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
№ 12017040630000314, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309КК.
Рух кримінального провадження, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч . 2 ст. 309 КК до покарання
у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки
та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Прийнято рішення щодо речових доказів та витрат у провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 лютого 2017 року о 10:00, маючи умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, перебуваючи біля будинку № 10 по вул . Прогресивна в м. Дніпро, у невстановленої особи повторно незаконно придбав медичний шприц з наркотичним засобом, який незаконно зберігав при собі без мети збуту. Того ж дня, в період часу з 10:30 до 11:00 ОСОБА_1 був зупинений співробітниками СКП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за вищевказаною адресою та під час особистого огляду ОСОБА_1 видав медичний шприц об`ємом 10 мл з рідиною 0,2 мл, в якій знаходився наркотичний засіб, обіг якого заборонений, - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,1154 г. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, вчинене повторно
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р.М.
на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд формально перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, зокрема щодо незастосування судом першої інстанції положень ч. 4 ст. 70 КК та необґрунтованого визначення самостійного виконання вироків. Зазначає, що колегія суддів апеляційного суду не звернула увагу на особливості призначення покарання та виконання вироків за наявності поєднання ч. 4 ст. 70 та ст. 75 КК. Зауважує про можливу відсутність єдиної правозастосовчої практики.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 серпня 2019 року кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора
на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року у кримінальному провадженні, передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (надалі - Об`єднаної палати) в порядку
Ухвалу мотивовано тим, що передача судового провадження на розгляд Об`єднаної палати необхідна для забезпечення єдиної правозастосовчої практики
та формування висновку про застосування ч. 4 ст. 70 КК при засудженні особи
за різними вироками зі звільненням засудженого від відбування покарання
на підставі ст. 75 КК за кожним вироком.
Колегія суддів виходить з того, що суд, призначивши покарання та звільнивши
від його відбування на підставі ст. 75 КК, має призначити остаточне покарання
за сукупністю злочинів відповідно до ч. 4 ст. 70 КК, коли особа до ухвалення вироку в першому за часом здійснення провадженні, вчинила інший злочин, за який також була засуджена зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, а також визначити іспитовий строк в порядку, передбаченому ст. 75 КК, з урахуванням всієї сукупності вичинених злочинів.
У практиці Верховного Суду існують різні правові позиції щодо вирішення зазначених питань під час розгляду кримінальних проваджень щодо застосування частин 1, 4 ст. 70 КК, згідно яких:
1) кожний вирок виконується самостійно щодо особи до якої було застосоване звільнення від відбування покарання, якщо вона до ухвалення вироку в першому провадженні вчинила інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, або звільняється від відбування покарання з випробуванням. Застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань у таких випадках не допускається.
Така позиція викладена у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду: постанова від 27 березня 2018 року (справа № 754/2749/17, провадження № 51-717км18); постанова від
18 вересня 2018 року (справа № 752/4026/17, провадження № 51-4631км18).
Мотивуючи свої висновки в постанові від 27 березня 2018 року (провадження
№ 51-717км18) колегія суддів серед іншого зазначила, щоостаннім із вироків продовжено іспитовий строк для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з одного року до двох років одного місяця (з урахуванням початку обчислення іспитового строку з проголошення першого вироку) та фактично здійснено перегляд та змінено попередній вирок в частині умов звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, в той час як перегляд
та подальша зміна судового рішення може здійснюватися лише за встановленою кримінальним процесуальним законом процедурою, що випливає зі змісту засад обов`язковості судових рішень (ч. 2 ст. 21 КПК) та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24 КПК).
В постанові Верховного суду від 18 вересня 2018 року (провадження
№ 51-4631км18) колегія суддів погодилась з правовим висновком, викладеним в постанові від 27 березня 2018 року (провадження № 51-717км18), та зазначила,
що стаття 70 ККне передбачає можливості поглинення чи складання іспитового строку, визначеного різними вироками, а тому, застосувавши принцип поглинення призначених покарань, від відбування яких засудженого було звільнено
з випробуванням, та змінивши попередній вирок у частині умов такого звільнення від відбування покарання, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність - ч. 4 ст. 70 КК.
2) якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання
з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин,
за який вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання, а також звільняє особу
від відбування покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК.
Зазначена позиція викладена у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду (постанова
від 30 серпня 2018 року в справі № 643/6600/16-к (провадження № 51-2584км18).
Також слід відзначити, що питання застосування частин 1, 4 ст. 70 КК ставали предметом розгляду Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду (справа № 511/37/16-к, провадження № 51-830км18).
Проте предмет розгляду і висновки Об`єднаної палати стосуються інших випадків, коли після ухвалення вироку у справі було встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після ухвалення першого вироку. В такому разі остаточне покарання призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до ухвалення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК, потім - за сукупністю злочинів, вчинених після ухвалення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 71 цього Кодексу.
Об`єднана палата визначила, що у кримінально-правовій ситуації, коли вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким, що належить відбувати реально, його самостійне виконання при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК не допускається
за наявності підстав для подальшого призначення остаточного покарання
за правилами ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурори Чупринська Є.М. Сєднєва Г.Д. підтримали доводи касаційної скарги
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, інших клопотань, заперечень до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Відповідно ж до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII
"Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIIIвисновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами
при застосуванні таких норм права.
Предметом касаційного розгляду в цьому провадженні є ухвала Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року, якою апеляційну скаргу прокурора на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
13 грудня 2018 року залишено без задоволення.
Під час апеляційного розгляду суд виходив з правових позицій Верховного Суду, викладених в постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 вересня 2018 року (провадження № 51-4631км18) та враховував зміст
ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно вмотивувавши своє рішення.
У касаційній скарзі прокурор не оспорює доведеності винуватості ОСОБА_1
у вчиненні інкримінованому йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 309 КК та посилається на постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 30 серпня 2018 року (провадження № 51-2584км18), де касаційний суд дійшов іншого висновку.
Згідно ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Доводи прокурора, наведені ним у касаційній скарзі, судвважає обґрунтованими.
Статтею 70 КК визначені підстави, порядок та межі призначення покарання
за сукупністю злочинів. Суд, призначивши покарання (основне і додаткове)
за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань в межах, визначених частиною 2 цієї статті. За цими
ж правилами призначається покарання, якщо після ухвалення вироку буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому до ухвалення попереднього вироку. В строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.
Умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене ст. 75 КК.
Відповідно до частини 1 цієї статті якщо суд, крім випадків засудження
за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, суд під час вирішення питання про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, має врахувати (серед іншого) тяжкість злочину, як зазначено в ч. 1 ст. 75 КК. Буквальне тлумачення цієї кримінально-правової норми, граматичний, семантичний, телеологічний способи тлумачення
її змісту, дають підстави для висновку про те, що ця норма стосується осіб засуджених за вчинення одиничного злочину і не має застосовуватись щодо особи, засудженої за сукупністю злочинів.
Проте Об`єднана палата виходить з того, що кримінально-правова норма, передбачена частиною 1 ст. 75 КК, поширює свою дію на осіб, засуджених