Постанова
Іменем України
24 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 552/3194/16-ц
провадження № 61-24676св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави Міністерства оборони України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, виконавчий комітет Полтавської міської ради, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 січня 2017 року у складі судді Васильєвої Л. М., додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 червня 2017 року у складі судді Васильєвої Л. М. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року у складі суддів: Мартєва С. Ю., Абрамова П. С., Хіль Л. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Полтави), Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, 2002 року народження, про скасування рішення Комісії контролю з розподілу житла в гарнізонах Збройних сил України № 05 від 22 січня 2015 року про виділення квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, скасування рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 49 від 19 березня 2015 року про надання квартири АДРЕСА_1, визнання ордеру № 9 від 25 березня 2015 року, виданого виконавчим комітетом Полтавської міської ради Яременко І. В. на службову квартиру АДРЕСА_1 на неї та членів її сім`ї недійсним, виселення ОСОБА_2 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_3, 2002 року народження, із квартири АДРЕСА_1, вселення його в квартиру.
Посилався на те, що він перебував у трудових відносинах з КЕВ м. Полтави з 05 січня 1994 року по 01 жовтня 2010 року. Відповідно до ордеру № 18 від 28 липня 1995 року йому надано право на зайняття службової квартири АДРЕСА_2 площею 15.3 кв. м, теперішня АДРЕСА_2 . 23 червня 2014 року КЕВ м. Полтави звернувся до суду із позовом про його виселення. Заочним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 липня 2014 року він був виселений із спірної квартири. Заочне рішення Київського районного суду м. Полтави він оскаржував в апеляційному порядку та до Верховного Суду України. Постановою Верховного Суду України від 27 січня 2016 року рішення усіх попередніх інстанцій у справі про його виселення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Київського районного суду м. Полтави. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог КЕВ м. Полтави про його виселення із спірної квартири відмовлено. Під час розгляду вказаної справи у суді спірна квартира була надана ОСОБА_2, КЕВ м. Полтави не повідомив органи, які приймали рішення про розподіл спірної квартири, про наявність у судах спору щодо його виселення.
18 листопада 2016 року КЕВ м. Полтави звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право на користування спірною квартирою. Посилався на те, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не проживав у спірній квартирі, а, отже, втратив право на користування нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 січня 2017 року у задоволенні позовних вимог КЕВ м. Полтави відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Комісії контролю з розподілу житла в гарнізонах Збройних сил України № 05 від 22 січня 2015 року про розподіл квартири АДРЕСА_1 та надання квартири ОСОБА_2 на склад сім`ї із двох осіб. Скасовано рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 49 від 19 березня 2015 року про надання квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на склад сім`ї із двох осіб. Визнано ордер № 9 від 25 березня 2015 року, виданий виконавчим комітетом Полтавської міської ради, на зайняття службової квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на склад сім`ї із двох осіб, недійсним. Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 . Виселено неповнолітню ОСОБА_3, 2002 року народження, із квартири АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, аналізуючи зібрані докази, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 таким що втратив право на користування спірною квартирою. Щодо інших позовних вимог, ОСОБА_1 18 грудня 2014 року на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 липня 2014 року був примусово виселений із спірної квартири. Саме з часу виселення йому стало відомо про ухвалення заочного рішення суду та він звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Тільки 25 березня 2015 року Київський районний суд м. Полтави відмовив ОСОБА_1 у скасуванні заочного рішення суду. ОСОБА_1 оскаржив заочне рішення суду в апеляційному порядку. Отже, заочне рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 липня 2014 року на час звернення КЕВ м. Полтави до виконавчого комітету Полтавської міської ради з приводу розгляду питання про надання спірної квартири ОСОБА_2 було направлене в період, коли ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду. Рішення № 49 від 19 березня 2015 року виконавчого комітету Полтавської міської ради про надання ОСОБА_2 спірної квартири прийнято в період, коли Київським районним судом м. Полтави переглядалось заочне рішення суду про виселення ОСОБА_1 із квартири та рішення у справі ще не було прийняте. КЕВ м. Полтави було достовірно відомо про наявність заяви про перегляд заочного рішення, однак КЕВ м. Полтава не відкликав документи з приводу надання спірної квартири ОСОБА_2 із Полтаської міскьої ради, не подав заяви про зупинення розгляду напралених ними документів до розгляду справи про виселення ОСОБА_1 у суді, що в подальшому потягло за собою прийняття незаконного рішення про надання спірної квартири ОСОБА_2 . Отже, на час розгляду справи рішення про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 не існує.За таких обставин право ОСОБА_1 на користування і проживання у спірній квартирі підлягають захисту шляхом задоволення його позовних вимог.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 червня 2017 року виселено ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3, 2002 року народження, із квартири АДРЕСА_1 з наданням приміщення для проживання за адресою: АДРЕСА_5 зареєструвала їхнє місце проживання, до отримання ордеру № 9 від 25 березня 2015 року, що виданий виконавчим комітетом Полтавської міської ради, на зайняття службової квартири АДРЕСА_1 .
Додаткове рішення мотивовано тим, що, так як провівши реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та її неповнолітньої дочки за адресою: АДРЕСА_5 фактично гарантувала відповідачу проживання за вказаною адресою, суд дійшов до висновку, що відповідач з неповнолітньою дочкою підлягає виселенню із спірної квартири на АДРЕСА_6, де було зареєстроване їхнє місце проживання на час отримання ордеру на спірну квартиру.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що твердження КЕВ м. Полтави про те, що ОСОБА_1 тривалий час не проживав у спірній квартирі, спростовуються матеріалами справи. Щодо інших позовних вимог, слід зазначити, що рішенням № 49 від 19 березня 2015 року виконавчого комітету Полтавської міської ради Яременко І. В. надано спірну квартиру. Між тим, КЕВ м. Полтави було достовірно відомо про наявність спору з приводу цієї квартири. Таким чином, слід дійти висновку про те, що КЕВ м. Полтави, знаючи про існування судового спору щодо спірної квартири, та про те, що квартира не є вільною, надав житловій комісії Полтавського гарнізону, Комісії з контролю з розподілу житла в гарнізонах ЗСУ, Полтавській міській раді завідомо неправдиві відомості про те, що спірна квартира вільна, що в подальшому потягло за собою прийняття оскаржуваних рішень. Щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_2, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (стаття 125 ЖК України). Оскільки судом ухвалене рішення про визнання ордеру № 9 від 25 березня 2015 року, виданого виконавчим комітетом Полтавської міської ради, на зайняття службової квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 недійсним, місцевий суд дійшов вірного висновку про виселення останньої з неповнолітньою дитиною з квартири з наданням приміщення для проживання за адресою: АДРЕСА_5 зареєструвала їхнє місце проживання до отримання ордеру № 9 від 25 березня 2015 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 .
У касаційній скарзі КЕВ м. Полтави просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями неповнолітню дитину було позбавлено житла, проте її інтереси в суді не були належним чином представлені. Надані ОСОБА_1 докази щодо його проживання у квартирі не є належними та достатніми для такого висновку. Зобов`язавши КЕВ м. Полтави надати ОСОБА_3 інше жиле приміщення, суд не вказав, яке саме та із якого житлового фонду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.