Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
місто Київ
справа № 723/2832/17
провадження № 61-17135св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Сторожинецька міська рада Чернівецької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 березня 2018 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Міцнея В. Ф., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з домогосподарства, розташованого на АДРЕСА_1 . Зазначив, що за життя мати в присутності усіх дітей та секретаря виконкому сільської ради зазначила своє волевиявлення, за яким домогосподарство мало спадкуватися ОСОБА_4, ОСОБА_2 та позивачем, оформлене у складеному заповіті. Після смерті матері позивач фактично прийняв спадщину, так як залишився проживати у спірному домогосподарстві. Виконуючи волю матері, її діти у 1991 році поділили город та ОСОБА_1 приватизував свою частину городу.
Проте у 2013 році відповідач оформив право власності на все спадкове майно на підставі заповіту від 03 лютого 1991 року, посвідченого секретарем виконкому Давидівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області Томюк Галиною Михайлівною,та почав вимагати від ОСОБА_1 звільнити спірне домогосподарство. Позивач зазначає, що мати не могла підписати заповіт, так як не була грамотною, а секретар виконкому Томюк Галина Михайлівна не мала повноважень на його посвідчення, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначив, що саме він є спадкоємцем батьківської хати, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, укладений 03 лютого 1991 року ОСОБА_3, який посвідчений секретарем Давидівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області Томюк Г. М., зареєстрований у реєстрі за № 2. Скасовано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом від 05 жовтня 1991 року, видане на ім`я ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до довідки від 20 жовтня 2017 року № 1/1145 архівного сектору Сторожинецької РДА в документах архівного фонду Давидівської сільської ради с. Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області за період з 23 січня 1991 року до 03 лютого 1991 року, рішення про покладання на секретаря виконкому сільської ради Томюк Г. М. обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій не виявлено, а тому наявні підстави для визнання заповіту недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Судом відхилено доводи відповідача щодо відмови у задоволені позову з підстав пропуску позовної давності.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 07 березня 2018 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2017 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що висновки суду першої інстанції щодо невідповідності посвідчення заповіту вимогам закону є вірними, проте, висновки щодо відсутності підстав застосування наслідків пропуску строків давності у зв`язку із їх перериванням суперечать нормам матеріального права. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк на звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки про заповіт дізнався у серпні 2013 року, а до суду з позовом про оскарження заповіту та свідоцтва про право власності на спадкове майно звернувся лише у жовтні 2017 року. При цьому, звернення до інших органів не охоплюється та не є тотожним зверненню із позовом, а тому невірним є висновок суду першої інстанції про переривання перебігу строку давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 у березні 2018 року до Верховного Суду, заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 березня 2018 року; залишити в силі рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Заявник, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій наголошують на наявності клопотання відповідача про застосування строку давності, проте він не подавав та усно не заявляв таке клопотання. Лише в апеляційній скарзі відповідач зазначає про переривання строку давності, який просить застосувати щодо прийняття позивачем спадщини, що не є предметом спору. Вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано положення частини четвертої статті 267 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не подано.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 лютого 1991 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_2, який було посвідчено секретарем Давидівської сільської ради Томюк Г. М., зареєстровано в реєстрі за № 2.
23 січня 1991 року рішенням V сесії ХХІІ скликання Давидівської сільської ради народних депутатів Сторожинецького району Чернівецької області, Томюк Г. М. обрано секретарем виконавчого комітету сільської ради народних депутатів.
Відповідно до довідки від 20 жовтня 2017 року № 1/1145 архівного сектору Сторожинецької РДА в документах архівного фонду Давидівської сільської ради с. Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області за період з 23 січня 1991 року до 03 лютого 1991 року, рішення про покладання на секретаря виконкому сільської ради обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій не виявлено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з домогосподарства на АДРЕСА_1 .
05 жовтня 1991 року виконкомом Давидівської сільської ради Мельничуку Іллі Миколайовичу видано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, за реєстровим № 1928, спадковий № 102 . Спадкове майно складається з жилого будинку в АДРЕСА_2, жилою площею 18 кв. м, який розташований на колгоспній землі.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції на предмет правильності застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд враховує те, що спадкові відносини регулюються ЦК України, Законом України "Про нотаріат", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Статтею 41 ЦК УРСР передбачено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини другої статті 44 цього Кодексу письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Заповіт, як одностороння угода, підпорядковується загальним правилам ЦК УРСР щодо недійсності угод, передбачених статтею 48 цього Кодексу, якими визначено недійсною угоду, що не відповідає вимогам закону.