П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 804/200/22552/17
Провадження № 11-94апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Громадської організації "Дніпропетровський незалежний правозахисний центр" (далі - Громадська організація) в інтересах ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу "Дніпровський базовий медичний коледж" Дніпропетровської міської ради (далі - Коледж) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Громадської організації на ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 травня 2018 року (суддя Юхно І. В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (судді Суховаров А. В., Ясенова Т. І., Головко О. В.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2017 року Громадська організація в інтересах її члена ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому, посилаючись на порушення права на отримання публічної інформації, просила визнати протиправними дії Коледжу щодо відмови в наданні відповіді на інформаційні запити від 27 листопада 2017 року № 01-04/866, від 28 листопада 2017 року № 01-04/869, від 29 листопада 2017 року № 01-04/873 та зобов`язати надати відповіді на ці запити.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 2 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що Коледж відносно запитуваної Громадською організацією інформації не є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Громадська організація подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати судові рішення щодо відмови у відкритті провадження та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі мотивована тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі спори щодо правовідносин, пов`язаних із доступом до публічної інформації, в яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність розпорядників публічної інформації, в тому числі й у разі, якщо і такими розпорядниками є не суб`єкти владних повноважень.
Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Кожен має право на свободу об`єднання з іншими особами (пункт 1 статті 11 Конвенції).
Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання").
Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 вказаного Закону).
Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу (частина п`ята статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання").
Відповідно до пунктів 3 і 7 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року (далі - Рекомендація) неурядові організації можуть бути як неформальними об`єднаннями або організаціями, так і об`єднаннями або організаціями, що мають статус юридичної особи. Неурядові організації, які мають статус юридичних осіб, повинні мати ту ж правоздатність, якою зазвичай користуються інші юридичні особи, і на них повинні поширюватися ті ж зобов`язання та санкції, що накладаються адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством, які, зазвичай, застосовуються до таких юридичних осіб.
З огляду на вказане правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначенні національним законодавством особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.
Неурядові організації повинні мати можливість вільно здійснювати свої цілі за умови, що і цілі, і засоби їх досягнення, відповідають вимогам демократичного суспільства (пункт 11 Рекомендації).
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України). Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Права громадської організації на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон "Про громадські об`єднання" не деталізує. Відтак, такі права реалізуються відповідно до положень інших законів.
Частинами першою та третьою статті 5 КАС передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;
Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень (частини перша, друга статті 46 КАС).
Статтею 53 КАС, яка регламентує участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, передбачено таке:
1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
2. З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.