Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 522/24541/16-ц
провадження № 61-39734св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року у складі судді Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст рішень судів
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк") про стягнення грошових коштів у сумі 580 000,00 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою суду, 02 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме звернутися із заявою про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали у строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення скаржнику копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вона пропустила строк для подання апеляційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження виходив із того, що у встановлений законом строк для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 не усунула недоліків своєї апеляційної скарги.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права. Вказує на те, що вона не пропустила строк на апеляційне оскарження, оскільки ухвалу суду першої інстанції вона отримала 17 квітня 2018 року, а отже, останнім днем подачі апеляційної скарги є 05 травня 2018 року.
У жовтні 2018 року АТ "Правекс-Банк" подало відзив на касаційну скаргу у якому зазначило, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із апеляційною скаргою, оскільки строк на подання апеляційної скарги на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а отже, подання ОСОБА_1 апеляційної скарги 05 травня 2018 року, тобто протягом 15 днів з моменту отримання оскаржуваної нею ухвали, є підставою для поновлення їй строку на апеляційне оскарження.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Нормативно-правове обґрунтування
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).