ПОСТАНОВА
Іменем України
27 вересня 2019 року
Київ
справа №743/719/17
адміністративне провадження №К/9901/24029/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою Олександрівського районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області
на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 6 червня 2017 року (головуючий суддя - Павленко О.В.,)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року (у складі головуючого судді - Кучми А.Ю., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.)
у справі № 743/719/17
за позовом Олександрівського районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - Олександрівський РВ УДМС України в Запорізькій області)
до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1
про продовження строку затримання,
УСТАНОВИВ:
I. РУХ СПРАВИ
1.У травні 2017 року Олександрівський РВ УДМС України в Запорізькій області звернувся до суду з вказаним позовом.
2.В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 7 грудня 2016 року, громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1, примусово видворено за межі території України та задоволено клопотання про затримання відповідача з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк не більше 6 (шести) місяців.
3.У зв`язку з відсутністю коштів у громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на придбання авіаквитка та з метою завершення процедури примусового видворення за межі України, позивач просить продовжити строк його затримання.
4.Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 6 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
5.Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6.Судами попередніх інстанцій встановлено, що для забезпечення виконання постанови Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 7 грудня 2016 року про примусове видворення відповідача, 14 грудня 2016 року та 17 березня 2017 року, Олександрівським РВ УДМС України в Запорізькій області направлялись листи до Консульського відділу Посольства Республіки Узбекистан в Україні з метою посприяти в придбанні авіаквитка за рахунок державного бюджету та безкоштовного документування сертифікатом на повернення в країну походження, оскільки термін дії паспортного документу громадянина Республіки Узбекистан закінчився 3 листопада 2016 року, а кошти для відшкодування витрат пов`язаних з його видворенням за межі України, у нього відсутні. Проте відповіді на час звернення до суду від консула Республіки Узбекистан не надходило.
7.Позивач зазначає, що відсутність відповідей з Посольства Республіки Узбекистан в Україні є умовою, за якої неможливо забезпечити примусове видворення відповідача за межі України, а відтак відповідає положенням абзацу 3 частини сьомої статті 183-7 КАС України (в редакції, що діяла на час звернення до суду).
8.Таким чином, на час звернення до суду постанова Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 7грудня 2016 року про примусове видворення відповідача не виконана.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив того, що відповідач не відмовлявся співпрацювати з Олександрівським РВ УДМС України в Запорізькій області під час процедури його ідентифікації та не перешкоджав оформленню відповідних документів для його примусового видворення. Крім того, судове рішення про його видворення не виконано з причин, що не залежать від відповідача, а отже підстави для продовження терміну його затримання відсутні.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10.Позивач у своїй касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають суттєве значення для справи. Вважає, що в результаті відмови у задоволенні клопотання про продовження затримання, відповідач був відпущений з ПТПІ у зв`язку з закінченням терміну 6 місяців затримання і на даний час ухиляється від виконання рішення про його примусове видворення.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
11.Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
12. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI).
13. За приписами частини першої статті 26 Закону №3773-VI іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
14. Іноземці або особи без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частиною п`ята статті 26 Закону №3773-VI).
15.Абзацом першим частини першої статті 30 Закону №3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.