ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2019 року
Київ
справа №826/6322/16
адміністративне провадження №К/9901/33387/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/6322/16
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року, ухвалену колегією у складі: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П.,
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі: головуючого судді Карпушової О.В., суддів Аліменка В.О., Кобаля М.І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича, в подальшому заміненого на належного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва, занесена в журнал судового засідання від 09 серпня 2016 року), в якому просить:
визнати незаконною та скасувати постанову ВП № 42622813 про закриття виконавчого провадження від 26 червня 2016 року головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича;
зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича відновити виконавче провадження ВП № 42622813.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було в повному обсязі виконано рішення Європейського суду з прав людини. Вважає, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є протиправними, позаяк виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання рішення суду. Позивач вважає, що сплатити лише справедливу компенсацію моральної шкоди не означає виконання рішення в цілому. Між тим державним виконавцем не було вжито належних дій щодо виконання рішення національного суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що в ході виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року "Васильєв та інші проти України" (заява № 29266/08 та 249 інших заяв), на користь позивача платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4987 від 31 жовтня 2010 року сплачена суму у розмірі 32 758,29 грн (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 5365 від 26 листопада 2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 487,17 грн, а відповідно до інформації наданої стягувачем (лист управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 21 травня 2014 року № 7419/07) рішення національного суду виконано.
Суд попередньої інстанції дійшов висновку, що заходи примусового виконання рішення національного суду - зобов`язального характеру, яке підлягає виконанню в рамках рішення ЄСПЛ, першочергово зобов`язаний вжити державний виконавець, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, а не державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції посилався на наявний в матеріалах справи лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03 жовтня 2014 року № 43500-0-61-14/12.0.1, яким повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі "Великода проти України" щодо невиконання рішення національного суду про зобов`язання управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01 грудня 2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку "що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов`язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав".
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач належним чином виконав вимоги нормативно - правових актів та правильно закінчив виконавче провадження по примусовому виконанню рішення ЄСПЛ.
Так, погоджуючись із висновком суду першої інстанції дійшов висновку, що не є спірним виконання Пенсійним органом України рішення національного суду щодо позовних вимог про перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки позивачу було нараховано та виплачено суму 16978,27 грн у липні 2011 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції.
05 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що після виконання рішення Європейського суду з прав людини та рішення національного суду в частині виплати справедливої сатисфакції в розмірі 2000 євро, відповідач не вжив заходів для виконання рішення національного суду - постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року, та передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 березня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В.М., судді Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року №549/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24 вересня 2019 року дана касаційна скарга прийнято до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до вимог частини 3 статті 340 та пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-1108/11 зобовʼязано Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва перерахувати ОСОБА_1 з 14 серпня 2010 року пенсію відповідно до розміру, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено частиною 1 статті 50 та частиною 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати та проводити їх у подальшому.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року постанову Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-1108/11змінено, виключивши з другого з абзацу другого її резолютивної частини словосполучення "та проводити їх у подальшому". В іншій частині постанову Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2011 року залишено без змін.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року "Васильєв та інші проти України" (заява № 29266/08 та 249 інших заяв), зокрема:
- оголошено прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 1 (в тому числі скарга ОСОБА_1 ), за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною (п. 2);
- постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 3);
- постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції (п. 4).
- постановлено, що:
(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має забезпечити виконання рішень національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, вказаним у Додатку 1; в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь - якого податку, що може нараховуватись заявникам на ці суми; ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення виплати;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточної виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Згідно додатку 1 до вказаного рішення, держава повинна забезпечити виконання остаточного рішення національного суду, зокрема, постанову Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 .
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України від 21 березня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 42622813 на підставі заяви при примусове виконання від 18 березня 2014 року щодо примусового виконання рішення № 29266/08, видане 13 лютого 2014 року Європейським судом з прав людини у справі "Васильєв та 249 інших заяв проти України", де одним із заявників є позивач.
03 листопада 2014 року державним виконавцем була складена вимога № 14-1740/11 щодо виконання Міністерством юстиції України рішення Європейського Суду з прав людини у справі № 29266/08.
Позивач згідно платіжного доручення № 4978 від 31 жовтня 2014 року отримав кошти у розмірі 32758,29 грн (еквівалент 2000 євро).
Іншим платіжним дорученням № 5365 від 26 листопада 2014 року Міністерством юстиції України сплачена на користь позивача пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 478,17 грн.
Державним виконавцем в межах примусового виконання отримано лист управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 21 травня 2014 року № 7419/07, за змістом якого на виконання постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-1108/11 позивачу у липні 2011 року було нараховано та виплачено суму 16978,27 грн.
У зв`язку із чим 26 червня 2015 року державним виконавцем на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV (далі -Закон №3477-IV) (редакція від 16.10.2012) рішення (остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.