Постанова
Іменем України
17 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 623/1170/17
провадження № 51-8681 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Слинька С.С., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 липня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді арешту на строк 1 місяць.
Згідно з вироком, 01 серпня 2016 року, о 23.30 год, ОСОБА_1, знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, маючи намір на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, завдав останньому не менше 4 ударів пряжкою на шкіряному ремені, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді крововиливу та забійної рани лобної частини голови, що є легкими тілесними ушкодженнями, які потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
Апеляційний суд Харківської області від 24 липня 2018 року залишив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди не врахували при призначенні покарання провокативну поведінку потерпілого, відсутність наслідків скоєного злочину та безпідставно вказали обставиною, що обтяжує покарання - наявність в нього підготовки у військах спеціального призначення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги і просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 125 КК у касаційній скарзі не оспорюється.
Зі змісту скарги убачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.