ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2019 року
Київ
справа №1527/632/12
касаційне провадження №К/9901/13486/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Желєзного І.В., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 20.04.2015 (головуючий суддя: Аліна С.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2016 (головуючий суддя: Димерлій О.О.; судді: Романішин В.Л., Єщенко О.В.) у справі №1527/632/12 за позовом Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Комунальне підприємство "ЖСК "Пересипський" про демонтаж самочинно встановленого металевого гаражу,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2012 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Комунальне підприємство "ЖСК "Пересипський", в якому просила зобов`язати відповідача провести демонтаж самочинно встановленого металевого гаражу, площею 12 м. кв., що розташований на території будинку АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним встановлено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, що розташована на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 для зведення на ній металевого гаражу. Позивачем у межах визначених законом повноважень було видано розпорядження від 02.12.2011 №749-р, яким зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлений металевий гараж в десятиденний термін, втім розпорядчий акт органу місцевого самоврядування залишений без виконання, що зумовило звернення з даним позовом до суду.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 23.08.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013, адміністративний позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що ОСОБА_1 не надано документів, що надають їй право на встановлення гаражу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Крім того, апеляційний суд, пославшись на Порядок взаємодії виконавчих органів міської ради та комунальних підприємств з вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом у місті Одесі, затверджений рішенням виконкому Одеської міськради від 25.12.2009 N1308 виходив з того, що розпорядження Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради про демонтаж самовільно встановленого гаражу є законним та прийнятим у відповідності до вимог чинного на час його прийняття законодавства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2015 постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 23.08.2012 та хвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції вказав на те, що для правильного вирішення спору судам необхідно з`ясувати: коли відповідачем було встановлено гараж; в розпорядженні кого на час його встановлення знаходилась земельна ділянка по АДРЕСА_1 та чи надавав належний землекористувач чи власник земельної ділянки дозвіл ОСОБА_1 на встановлення гаражу і, якщо надавав, - то на яких умовах і, чи продовжував цей дозвіл свою дію на час передання гуртожитку до комунальної власності.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.04.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2016, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем самочинно без отримання відповідних дозвільних документів здійснено будівництво металевого гаражу на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач подала касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник вказує на те, що земельна ділянка на якій зведено металевий гараж знаходилась у ВАТ "Елакс" на праві постійного користування, яким власне і надано ОСОБА_1 згоду на встановлення металевого гаражу на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 . Також позивач зазначила, що спірний об`єкт був збудований ще у 2009 році, однак при передачі земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади м. Одеси про це безпідставно не зазначено у акті приймання-передачі, що на думку заявника дало змогу органу місцевого самоврядування встановити факт самочинного будівництва.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.
Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №1147 від 25.12.1998 ВАТ "Елакс" надано в постійне користування для експлуатації гуртожитку фактично займану земельну ділянку (землі житлової забудови громадського призначення) площею 0,1549 га. за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , складом сім`ї три чоловіка, з 07.09.2009 за договором найму винаймає дві кімнати - 323 та 325 в АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією зазначеною у довідці від 28.0.2.2012, виданою головою СГК "Суперлак" ОСОБА_2, ОСОБА_1 є членом цього кооперативу з 01.11.2011.
Посадовими особами КП "ЖКС "Пересипський" проведено перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері благоустрою та Правил благоустрою території м. Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 22.01.2008 №2153-V, за результатами якої складено акт від 09.11.2011 №30.
В акті від 09.11.2011 №30 зазначено, що на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 самовільно, без дозвільних документів, встановлено металевий гараж площею - 12 м.кв.
За фактом самочинного будівництва Комісією також складено акт від 09.11.2011, за висновками якого рекомендовано провести демонтаж гаражу.
Цього ж дня, перевіряючими відносно позивача складено протокол №30 про адміністративне правопорушення за статтею 150 КУпАП та винесено припис №30, яким вимагалось від ОСОБА_1 надати дозвільні документи на встановлення гаражу. Протокол та припис отримані особисто позивачем, про що у документах зроблені відповідні відмітки.
Припис у судовому порядку позивачем не оскаржувався.
На підставі інформації зазначеної у доповідній записці КП "ЖКС "Пересипський" від 18.11.2011 №714/1/исх, складеній на ім`я в.о. голови Суворовської райадміністрації Григоренко І .Г ., судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не виконано вимоги припису. Матеріали перевірки направлені до Суворовської райадміністрації для прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
За результатами розгляду матеріалів перевірки, Суворовською райадміністрацією видано розпорядження "Про демонтаж самочинно встановленого металевого гаражу за адресою: АДРЕСА_1 " від 02.12.2011 №749 р, яким зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлений металевий гараж в десятиденний термін.
Позивачем вказане розпорядження у судовому порядку не оскаржувалось.
За інформацією з доповідної записки КП "ЖКС "Пересипський" від 27.12.2011 №1017/исх, складеній на ім`я в.о. голови Суворовської райадміністрації ОСОБА_3, встановлено, що ОСОБА_1 станом на 26.12.2011 самовільно встановлений на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 металевий гараж площею - 12 м.кв. не демонтований.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 вимог розпорядження від 02.12.2011 №749р у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи даний спір, Верховний Суд в першу чергу вважає за необхідне зазначити про таке.
Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася із позовом про зобов`язання відповідача демонтувати самочинно збудований об`єкт у зв`язку з невиконанням нею у добровільному порядку розпорядження позивача від 02.12.2011 №749р "Про демонтаж самочинно встановленого металевого гаражу за адресою: АДРЕСА_1 ".
Спірні правовідносини обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №280/97-ВР) делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже і публічно-правову природу таких правовідносин. Відтак, спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта містобудування.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №14-48цс18 від 10.04.2018, №11-96апп18 від 11.04.2018, №11-346апп18 від 15.05.2018, №11-1456апп18 від 22.04.2019.
Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.
Закон України від 16.11.1992 № 2780-XII "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2780-XII) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.
Відповідно до положень статті 5 Закону № 2780-XII при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.
Статтею 7 Закону № 2780-ХІІ передбачено, що державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.