ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2019 року
Київ
справа №818/1033/17
адміністративне провадження №К/9901/4184/17
№К/9901/1712/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Жука А. В., Шишова О. О.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного територіального управління юстиції у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 у складі судді Бондаря С. О. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 у складі колегії суддів: Бенедик А. П., Донець Л. О., Спаскіна О. А. у справі № 818/1033/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Сумській області в якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо ненадання відповіді на запит позивача від 06.06.2017;
- зобов`язати відповідача надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 06.06.2017, а саме: повідомити ОСОБА_1 про кількість наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області, винесених за період з 20.03.2016 по 20.03.2017 та надіслати на електронну адресу позивача копії наказів, винесених за вказаний період;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на правовому допомогу у розмірі 7040, 00 грн.
2. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 позовні вимоги задоволено частково:
- визнано незаконними дії відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 06.06.2017;
- зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Сумській області повторно розглянути запит позивача від 06.06.2017 в частині надання на електронну адресу ОСОБА_1 копії всіх наказів відповідача за період з 20.03.2016 по 20.03.2017.
У задоволенні решти позовних вимог, у тому числі про стягнення витрат на правову допомогу, відмовлено.
2.1. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивача та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правової допомоги - скасовано. В цій частині прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 частково:
- визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо ненадання відповіді на запит позивача, в частині надіслання на електронну адресу копій наказів відповідача за період з 20.03.2016 по 20.03.2017;
- стягнуто за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя загальним місцевим та місцевим адміністративним судам на користь позивача компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. Позивач 06.06.2017 звернувся до Головного територіального управління юстиції у Сумській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати інформацію про кількість наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області, винесених за період з 20.03.2016 по 20.03.2017 та надіслати на його електронну адресу копії таких наказів.
3.2. Листом відповідача від 16.06.2017 № 55/09-39/08 позивачу повідомлено, що за період з 20.03.2016 по 20.03.2017 Головним територіальним управлінням юстиції у Сумській області видано 4610 наказів. Одночасно зазначено, що інформація щодо обліку наказів у Головному територіальному управлінні юстиції у Сумській області не створювалася.
3.3. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки вважає, що відповідачем порушено його право на отримання публічної інформації.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що запит ОСОБА_1 від 06.06.2017 було належним чином виконано лише частково. Щодо копій усіх 4610 наказів відповідача за запитуваний період, судом вказано на відсутність належної мотивації ненадання такої інформації та недоведеності відповідачем правомірності відмови виконання запиту позивача в цій частині. Разом з тим, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що до дискреційних повноважень відповідача належить питання яким чином виконувати запит про надання інформації.
4.1. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, судом першої інстанції було досліджено надані позивачем докази та вказано на відсутність в матеріалах судової справи належних доказів надання такої допомоги у судовому засіданні, під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням.
5. Судом апеляційної інстанції було частково скасовано рішення суду першої інстанції. Так, розглядаючи апеляційну скаргу позивача, колегією суддів вказано на недоведеності обставин часткового виконання запиту на публічну інформацію шляхом направлення відповіді на електронну пошту позивача.
5.1. Крім того, судом встановлено, що під визначення поняття вчинення окремих процесуальних дій можливо віднести підготовку позову до суду, оскільки без здійснення вказаної дії стадія подання позову до суду неможлива, а час, витрачений на підготовку позову, має враховуватися при визначенні часу в розумінні статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
5.2. Оскільки відповідно до матеріалів судової справи, крім підготовки позовної заяви, судом апеляційної інстанції не було встановлено здійснення інших дій з надання правової допомоги, визначених в акті виконаних робіт та калькуляції, рішення суду першої інстанції було скасовано в частині відмови в стягнення витрат на правову допомогу, та прийнято нове, яким стягнуто на користь позивача 500 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
6. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти на його користь рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
6.1. Доводи касаційної скарги позивача ґрунтуються на тому, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено обставини надання відповідачем публічної інформації.
6.2. Водночас, на думку позивача, судами попередніх інстанцій необґрунтовано вказано на відсутність надання всіх видів правової допомоги, відповідно до укладеного договору, що спричинило ухвалення незаконних судових рішень. Крім того, позивач просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, яка на його думку, стосується оскаржуваних правовідносин.
7. Головним територіальним управлінням юстиції у Сумській області подано касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення на користь позивача 500 грн на правову допомогу. Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до відсутності в матеріалах судової справи документальних підтверджень фактичного надання позивачу правової допомоги.
7.1. Відповідачем також подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Статтею 34 Конституції України закріплено гарантоване право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
10. Відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
11. Положеннями статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом
12. Разом з тим, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI закріплено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, з поміж іншого, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
13. Положеннями частин першої-третьої статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
14. За змістом частин першої, другої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
15. Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
16. Як встановлено судами попреденіх інстанцій, позивач звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію, який відповідає вищенаведеним нормам законодавства.
17. Водночас, відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).