ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2019 року
Київ
справа №164/2375/17
касаційне провадження №К/9901/46928/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Маневицької селищної ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 (головуючий суддя: Кузьмич С.М., судді: Гулид Р.М., Улицький В.З.) у справі №164/2375/17 за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області № 21/19 від 03.08.2017 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, площею 1, 9200 га.;
зобов`язати Маневицьку селищну раду Маневицького району Волинської області на найближчій сесії повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, площею 1, 9200 га за кадастровим номером 0723655100:01:001:1127.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 03.08.2017 Маневицька селищна рада на пленарному засіданні сесії прийняла рішення за № 21/19, яким відмовила йому у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Вказане рішення вважає протиправним, оскільки генеральним планом смт. Маневичі та детальним планом території, який затверджено рішенням Маневицької селищної ради № 21/8 від 03.08.2017 визначено частину території населеного пункту, що включає землі по вул . Лоше хутір, як територію, призначену для громадської забудови. Втім, земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:1127 не охоплена містобудівною документацією та відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 12.12.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно пояснень представника відповідача на даний час ще остаточно не внесені зміни в генеральний план селища, однак при внесенні змін у межі населеного пункту в смт. Маневичі не передбачено виділення земель для ведення особистого селянського господарства, а тому відсутні підстави для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лоше хутір, площею 1, 9200 га. Позивачу рекомендовано звернутися до відповідача із даними клопотаннями після внесення змін у генеральний план смт. Маневичі.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 скасовано постанову Маневицького районного суду Волинської області від 12.12.2017 та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що бажана земельна ділянка не охоплена генеральним планом смт. Маневичі та детальним планом території, затверджені рішенням Маневицької селищної ради №21/8 від 03.08.2017, а відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Ці обставини підтверджується відповідним висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та кадастровим планом, витягом з Державного земельного кадастру. Також суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем протягом 2017 року земельні ділянки по вул. Лоше хутір передавались у власність інших осіб без будь-яких обмежень.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Маневицька селищна рада подала касаційну скаргу, у якій просила Верховний Суд скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 та залишити в силі постанову Маневицького районного суду Волинської області від 12.12.2017. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказав на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції були взяті до уваги докази, які не надавались до суду першої інстанції; у судовому рішенні зазначено, що судове засідання проводилось за участі уповноваженого представника позивача, однак такий у судовому засіданні присутнім не був; радою не приймалось рішення про внесення змін в генеральний план смт. Маневичі щодо виділення земель для ведення особистого селянського господарства. Також скаржник вказав на те, що надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою не означає позитивного вирішення питання щодо надання земельної ділянки у власність.
Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
На адресу суду касаційної інстанції від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 27.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що рішенням Маневицькою селищною радою №48/12 від 24.09.2015 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га в АДРЕСА_1 хутір для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Маневицької селищної ради № 21/19 від 03.08.2017 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на вул. Лоше хутір, площею 1, 9200 га, кадастровий номер 0723655100:01:001:1127, а також у передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки на вул . Лоше хутір, площею 1,9200 га, кадастровим номером 0723655100:01:001:1127 для ведення особистого селянського господарства.
Одночасно позивачу рекомендовано звернутися до відповідача із даними клопотаннями після внесення змін у генеральний план смт. Маневичі.
Зазначене рішення і є предметом спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За змістом частин першої - третьої, п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.