ПОСТАНОВА
Іменем України
25 вересня 2019 року
Київ
справа №813/119/16
адміністративне провадження №К/9901/3816/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Радишевської О.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (головуючий суддя - Кушнерик М.П., судді - Мікула О.І., Курилець А.Р.)
у справі № 813/119/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області
про скасування рішення, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач, ГУДМС України), в якому просив скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.12.2015 №03.01/17.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування рішення задоволено.
Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 від 15.12.2015 №03.01/17.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) грн. 21 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що Як вбачається з Висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 15.12.2015 "про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 " підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до пункту 2 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-ІІІ може бути тільки рішення суду про призначення опікуном чи піклувальником над громадянами України або про встановлення над ним опіки чи піклування громадянина України. Відповідач фактично вказує на "помилку" органу (посадових осіб), який прийняв рішення про надання дозволу на імміграцію та документував Позивача відповідною посвідкою. В той же час, відповідач з посиланням на норми Цивільного кодексу України, підручник "Цивільне право" та науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України не бере до уваги той факт, що позивач рішенням опікунської ради при виконкомі Мостиської міської ради від 29.01.2005 був призначений помічником (піклувальником) над громадянами України. Суд зауважує, що сам аналіз норм Цивільного законодавства, з теоретичної точки зору, не може бути підставою скасування дозволу на імміграцію в розумінні ст. 12 Закону №2491-ІІІ. Цей "інший випадок", настання якого іммігрантом матиме наслідком юридичну відповідальність саме іммігранта у вигляді скасування дозволу на імміграцію, як було вище зазначено, повинен бути передбачений лише законами України. Ні Закон України "Про імміграцію", ні Цивільний кодекс України, будь-який інший Закон України не передбачає такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами Державної міграційної служби України своєї помилки через 10 років після видачі посвідки компетентним органом - ВГІРФО УМВСУ у Львівській області. Рішенням опікунської ради при виконкомі Мостиської міської ради від 29.01.2005 №1 яким ОСОБА_1 призначено помічником (піклувальником) над одинокими пенсіонерами ОСОБА_3, 1930 р. н. та її братом ОСОБА_4 1934 р. н., інвалідом 1 групи, з їхньої згоди з 01.02.2005 є чинним, в судовому порядку не оскаржувалося. Судом також враховано ті обставини, що Позивач зареєстрований в Україні як суб`єкт підприємницької діяльності, є власником нерухомого майна в Україні - земельної ділянки та житлового будинку, сплачує податки, не порушує чинного законодавства України та є дідусем ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які народилися на території України та є громадянами України. Суд не приймає до уваги надані представником відповідача довідки Крисовицької сільської ради Мостиського району Львівської області від 18.01.2016 №02-18/ та письмові пояснення сусідів позивача про факт непроживання ОСОБА_1 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1, оскільки такі докази зібрано після прийняття спірного рішення. Крім того, відповідачем (управлінням міграційної роботи Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області) у червні-липні 2013 вже проводилася перевірка законності залишення на постійне проживання на території України ОСОБА_1 . На той період підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію відповідач не виявив. Тому, суд вважає, що позивачі не можуть нести тягар відповідальності за будь-які порушення, вчинені працівниками державних органів під час вирішення їх звернень щодо отримання дозволів на імміграцію без наявності з їх боку порушень діючого законодавства України. Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області - задоволено.
Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 р. по справі №813/119/16 та прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні позову.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погоджєуться з твердженням відповідача щодо тлумачення п.6 ст.12 зазначеного Закону, щодо інших випадків скасування дозволу на імміграцію, при застосуванні до даних правовідносин. Зокрема, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 18.01.2005р . (а.с.12) укладає договір найму житлового приміщення з ОСОБА_3, терміном на 3 роки, а через 11 днів, тобто 29.01.2005р. призначається помічником (піклувальником) цієї ж особи та її брата. При даних обставинах, позивач залишається платником податку, як фізична особа - підприємець за місцем проживання: АДРЕСА_2 (а.с.10), а в рішенні органу опіки зазначена його адреса: АДРЕСА_5 . Згідно договору купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30), ОСОБА_1 28.09.2005р. придбав житло, а станом на 2015 рік, також приватизував земельну ділянку, однак, за вказаною адресою, не проживав і не проживає. З матеріалів справи вбачається, що діти позивача також проживали в м.Львові і навчались в СШ №84. Такі суттєві розбіжності щодо проживання позивача та його членів сім`ї, викликають сумнів щодо надання позивачем догляду за ОСОБА_3 та її братом ОСОБА_4, по рішенню органу опіки, а не за рішенням суду, що в свою чергу підпадає під п.6 ст.12 Закону України "Про імміграцію" - "інші випадки". Вищевикладені обставини слугували відповідачу в сумніві щодо законності отримання позивачем дозволу на імміграцію в 2005р., з чим погоджується й колегія суддів. Посилання представника позивача на інші порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення та на практику вирішення аналогічних спірних відносин, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке не спростовано вище встановленими судом обставинами. Вирішення питання перевірки та контролю правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію є виключною компетенцією ДМС України та її територіальних органів, в тому числі ГУ ДМС України у Львівській області - ст.6 Закону України "Про імміграцію".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
05 серпня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року..
В обґрунтування поданої касаційної скарга ОСОБА_1 вказує на те, що пункт 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", на підставі якого прийнято відповідачем оскаржуване рішення, є відсилочною нормою. Тобто, при посиланні на нього має бути також зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у ст. 12 Закону України "Про імміграцію", що, в свою чергу, відповідачем не було зроблено при прийнятті оскаржуваного рішення та є підставою для визнання останнього протиправним. Також скаржником вказується на недотримання ГУДМС у Львівській області процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, зокрема в частині незазначенні ініціатора порушення даного питання, підстав, що слугували для нього, а також незапрошення позивача для надання відповідних пояснень. Крім того, позивач вказує на помилковість твердження відповідача про необхідність наявності рішення суду про призначення піклувальника та факту визнання особи, над якою встановлена опіка чи піклування, недієздатної або обмежено дієздатної, оскільки приписами цивільного законодавства передбачене право органів опіки та піклування призначати опікуна чи піклувальника. Скаржник зазначає, що надання чи ненадання догляду позивачем за підопічними не може в жодному випадку бути підставою для скасування дозволу на імміграцію. Закон чи будь - який інший нормативно - правовий акт не містить таких підстав. Таких повноважень, як перевірка надання позивачем догляду за підопічними не має також і відповідач. Тому навіть і скасування самої опіки не може бути підставою для скасування дозволу на імміграцію в розумінні Закону України "Про імміграцію". Також позивач зауважує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 2 КАС України (в редакції на час апеляційного розгляду справи) в частині нез`ясування чи прийнято відповідачем рішення, що є предметом оскарження у даній справі, з урахуванням права особи на особисту участь у прийнятті рішення.
Відповідачем не надано до суду відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 серпня 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.