ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/21645/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Случа О.В., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" - Дорошенка С.О .,
Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Опанасика В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 (у складі колегії суддів: Мартюк А.І. (головуючий), Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.,)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 (суддя Гумега О.В.)
у справі № 910/21645/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
про стягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис") звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.12.2016 у сумі 212 007,04 грн, у тому числі, 209 736,00 грн - основний борг, 1 258,42 грн - інфляційні втрати, 555,80 грн - пеня, 456,82 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням АТ КБ "Приватбанк" своїх зобов`язань за договором оренди приміщення від 01.12.2016 у частині своєчасної сплати орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість за жовтень-листопад 2017 року у зазначеному розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року в розмірі 209 736,00 грн закрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у зв`язку з відсутністю предмета спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 позов ТОВ "Приватофис" задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Приватофис" пеню в сумі 555,80 грн, інфляційні втрати в сумі 943,81грн, 3 % річних у сумі 456,82 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 3 176,28 грн. У решті позову відмовлено.
ТОВ "Приватофис", не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 залишено без змін.
Судові рішення про закриття провадження у справі мотивовано тим, що грошове зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" перед ТОВ "Приватофис" у частині суми основної заборгованості за договором оренди приміщення від 01.12.2016 є припиненим шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою відповідача від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, а відтак предмет спору в цій частині відсутній.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2019 року ТОВ "Приватофис" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019, справу № 910/21645/17 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу ТОВ "Приватофис" обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки заява АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 про припинення зобов`язання зарахуванням не відповідає необхідним вимогам безспірності зарахованих вимог через відсутність передбачених наведеною нормою умов для зарахування у зв`язку з наявністю спору між сторонами у справі щодо змісту, умов виконання та розміру зустрічних зобов`язань; судами не взято до уваги, що зарахування вимог згідно з заявою АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 не мають здійснюватися, оскільки такі вимоги вже зараховано ТОВ "Приватофис" згідно з заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.10.2018 та 14.11.2018 і таким заявам судами не було надано оцінки; із наведеної заяви відповідача неможливо встановити, які саме зобов`язання за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К було зараховано щодо кожного зобов`язання за відповідними договорами оренди, виходячи із загальної кількості цих договорів (247 шт.); судами не досліджено первинну документацію, яку мав надати АТ КБ "Приватбанк", що підтверджує наявність заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором на момент зарахування зустрічних вимог; судами не встановлено, в рахунок яких саме зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К було здійснено припинення зобов`язань зі сплати орендних платежів у справі № 910/21645/17; у порушення вимог статей 13, 76-78 ГПК відповідачем не доведено факт припинення його зобов`язань за договором оренди від 01.12.2016 щодо сплати орендних плати за жовтень-листопад 2017 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постановлені у справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Приватофис" без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Приватофис" про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.12.2016 у сумі 212 007,04 грн, у тому числі, 209 736,00 грн - основний борг, 1 258,42 грн - інфляційні втрати, 555,80 грн - пеня, 456,82 грн - 3 % річних, заявлена позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором у період з жовтня по листопад 2017 року.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 209 736,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що це грошове зобов`язання припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, відповідно до якої відповідачем було повідомлено позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог у загальному розмірі 76 008 124,78 грн, а саме: вимог позивача до відповідача зі сплати орендної плати за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року за договорами оренди приміщень від 01.12.2016 у кількості 247 шт. (у тому числі за договором оренди від 01.12.2016 за період з жовтня по листопад 2017 року) та частково вимог відповідача до позивача за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, за яким останній має заборгованість у сумі 173 440 631,81 грн.
Водночас суди дійшли висновку, що таке зарахування як спосіб припинення зобов`язання здійснено відповідачем за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов`язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання.
Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
Умови припинення господарських зобов`язань визначено статтею 202 Господарського кодексу України (далі - ГК), за змістом якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 ЦК, яка кореспондується з положеннями статті 203 ГК, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.