ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/1151/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.
розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича
на рішення Господарського суду Харківської області
у складі судді Бринцева О.В.
від 19.03.2019
та постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Гребенюк Н.В., Медуниця О.Є., Попков Д.О.,
від 21.05.2019
за позовом Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича
до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича
про стягнення 390 887,72 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
02.05.2018 Фізична особа-підприємець Легенчук О.М. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна С.Л. про стягнення з відповідача на користь позивача 390887,72 грн, в тому числі: 123000,00 грн основного боргу, 124039,22 грн процентів за користування коштами; 22447,50 грн пені, 110331 грн втрат від інфляції та 11070 грн процентів річних.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 28.05.2013 №15 в частині поставки обумовленого товару та повернення попередньої оплати.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2013 між Фізичною особою-підприємцем Зьорнишкіним С.Л. (продавець) та Легенчуком О.М. (покупець) було укладено договір поставки №15 (надалі - Договір), у відповідності до предмету якого продавець зобов`язався продати, а покупець придбати на умовах часткової передплати обладнання - "трикамерну сортувальну установку для переробки пухопір`яної суміші в кількості 1 од. з комплектуючими та витратними матеріалами - три шафи вивантаження та вихлопний фільтр з фільтрувальними елементами".
У відповідності до вимог пункту 2.1 договору, загальна вартість обладнання становить 123000,00 грн, що еквівалентно 15000,00 дол. США.
Відповідно до пункту 3.1. вказаного договору, обладнання повинно бути надано Покупцю для попереднього приймання та підписання акту на виробничій площі Продавця протягом 90 днів після попередньої оплати.
Датою поставки вважається дата відвантаження обладнання на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізнику (пункт 3.3. Договору).
Пунктом 6.1 договору сторонами узгоджено, що всі спори, протиріччя та розбіжності, які можуть виникнути між сторонами і/чи у зв`язку зі вказаним договором, підлягають остаточному врегулюванню господарським судом.
У пункті 9.5. договору сторони передбачили, що строк дії договору становить 4 місяці з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору автоматично продовжується до тих пір, доки сторони (або одна із сторін) у повному обсязі не виконає свої зобов`язання по даному договору.
Матеріали справи встановлено, що оплата вартості обладнання за Договором була здійснена наступним чином:
- 23.03.2013 позивачем сплачено відповідачеві грошові кошти в розмірі 17000,00 грн через систему "ПриватБанк", що підтверджується розпискою відповідача.
- 28.05.2013 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 106000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.05.2013 №10. Дана обставина не заперечується учасниками справи.
Проте, як стверджував позивач, відповідач не виконав своїх зобов`язань - обумовлене в договорі обладнання у встановлений сторонами строк не поставив. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 123000,00 грн основного боргу, 11377,50 грн пені, витрати зі сплати судового збору 2015,66 грн, в іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог у задоволеній їх частині та невідповідністю закону цих вимог в іншій їх частині.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 скасовано в частині відмови в позові про стягнення 124039,22 грн процентів за користування грошовими коштами і судового збору, прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з відповідача стягнуто на користь позивача 124039 грн процентів за користування коштами і 3876,23 грн судового збору за подання позовної заяви; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постанову мотивовано, зокрема, тим, що покупець має право вимагати від продавця проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а якщо договором не встановлено розмір відповідних процентів, то останній визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 у справі № 922/1151/18 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Постанову мотивовано, зокрема, тим, що припустившись неправильного застосування (тлумачення) частин другої і третьої статті 264 ЦК України, попередні судові інстанції не оцінили доказів та не з`ясували обставин, пов`язаних з початком перебігу позовної давності з вимогами, що заявлені в даній справі, та закінченням такого перебігу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі №922/1151/18, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича на користь Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича суму основного боргу в розмірі 123000,00 грн, витрати зі сплати судового збору 1845,00 грн. В решті позову відмовлено.
Приймаючи оскаржувані рішення та постанову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність поновлення строку позовної давності та про задоволення позовних вимог у частині стягнення 123000,00 грн основного боргу, як таких що є законними і обґрунтованими.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 22447,50 грн за непоставлений товар, інфляційні втрати у розмірі 110331,00 грн та 3% річних у розмірі 11070,00 грн, суди відмовили у задоволенні останніх та зазначили наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.
За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. Тому на суму попередньої оплати не нараховуються 3% річних та інфляційні втрати у зв`язку з чим суди відмовили в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК, на суму попередньої оплати обладнання.
Так само пеня у відповідності до ст. 549 ЦК України є видом відповідальності, котрий застосовується виключно по відношенню до грошового зобов`язання (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання).
Зобов`язання постачальника щодо поставки товару, а також зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
Таким чином, пеня в даному разі також нарахована безпідставно, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами суди зазначили що сторонами в Договорі поставки від 28.05.2013 №15 розмір таких процентів встановлено не було як і не передбачено обов`язку продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
Фізична особа-підприємець Зьорнишкін Сергій Леонідович 10.06.2019 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі № 922/1151/18, в якій просить скасувати судові рішення повністю і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.
Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2019 по справі №922/1151/18 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 - повністю.
Ухвалити нове рішення, яким застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених ФОП Легенчуком Олександром Миколайовичем позовних вимог до ФОП Зьорнишкіна Сергія Леонідовича та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Зупинити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 по справі №922/1151/18 до розгляду справи касаційною інстанцією по суті про що постановити ухвалу. Стягнути з ФОП Легенчука Олександра Миколайовича на користь ФОП Зьорнишкіна Сергія Леонідовича суму понесених судових витрат.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішення та постанови.
Судом першої інстанції не взято до уваги пояснення відповідача, підтверджені електронним листом, що надсилався Легенчуку О.М. (який не заперечував про зміну технічних умов завдання на виготовлення обладнання з його боку) щодо обставин, які унеможливили своєчасне постачання замовленого обладнання;
- причиною того, що обладнання не було поставлене ФОП Зьорнишкіним С .Л. є те, що замовник ФОП Легенчук О.М. в односторонньому порядку змінив умови договору про конкретне місце встановлення обладнання, а саме - на момент 90% готовності обладнання до встановлення покупець змінив місце - вказавши на інше промислове приміщення, з іншими параметрами висоти, що безумовно тягне необхідність повного перероблення першої машини (необхідність встановлення вологостійкого захищеного електрообладнання, зміна параметрів потужності двигунів, балансування та налаштування нової машини з новими параметрами). причиною порушення умов Договору стало не порушення зобов`язання з боку ФОП Зьорнишкіна С.Л., а зміна в односторонньому порядку умов Договору з боку ФОП Легенчука О.М., який по суті самостійно знайшов причину для вимоги повернення грошей - зміна параметрів установки, відмова від вивозу обладнання;
- судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 264 ЦК України, оскільки факт звернення фізичної особи Легенчука О.М. до Чугуївського міськрайонного суду Харківської області у 2014 році (справа №636/2246/14-ц) та до Господарського суду Харківської області (справа №922/1824/14) не може бути визнано належним зверненням, оскільки Легенчуку О.М. було відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК України (в редакції на момент прийняття ухвали про відмову у прийнятті позову, Легенчук О.М. вказану ухвалу від 13 травня 2014 року по справі №922/1824/14 в апеляційному порядку оскаржено не було).
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, залишити в силі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог. Скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами та пені з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення даних позовних вимог.
Позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №914/120/17.
Колегія не бере до уваги висновки на які посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу, оскільки висновки у справі №914/120/17 були зроблені з урахуванням правової позиції викладеній у постанові Верховного суду України від 07.09.2016 у справі №6-1412цс16, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (зареєстровано в ЄДРСР 15.07.2018, оприлюднено 16.07.2018) відступила від висновків викладених у постанові Верховного суду України від 07.09.2019 у справі №6-1412цс16.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Фізичної особи-підприємця Легенчука О.М до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна С.Л. про стягнення 123000,00 грн основного боргу, 124039,22 грн процентів за користування коштами, 22447,50 грн пені, 110331 грн втрат від інфляції та 11070,00 грн процентів річних.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Оплата вартості обладнання за договором поставки №15, укладеного між сторонами була здійснена наступним чином: 23.03.2013 року позивачем сплачено ФОП Зьорнишкіну С.Л. грошові кошти в розмірі 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) через систему "Приват Банк", про що свідчить відповідна розписка; 28.05.2013 позивачем було перераховано на рахунок ФОП Зьорнишкіна С.Л. грошові кошти у розмірі 106000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 28.05.2013.
Тобто, позивач сплатив відповідачу попередню оплату за договором поставки №15 від 28.05.2013 в загальному розмірі 123000,00 грн, що підтверджується розпискою Зьорнишкіна С.Л. від 23.03.2013 та квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 28.05.2013.
Враховуючи наведені норми та як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача виник обов`язок поставити обладнання передбачене Договором. Факт одержання коштів в загальній сумі 123000,00 грн підтверджується є доведеним, а також не заперечується самим відповідачем. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що отримав від позивача кошти у розмірі 123000,00 грн.
Господарськими судами встановлено, що договір поставки №15 від 28.05.2013 підписано сторонами та з боку продавця скріплено печаткою, відомості про його неправомірність в силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України відсутні.
Судами встановлено, що інших договорів між сторонами не укладено, а ці кошти, отримані до дати підписання договору, відповідачем позивачеві як безпідставно отримані не були повернуті. Відповідач не виконав своїх зобов`язань, а саме не поставив обладнання в обумовлений сторонами строк, що передбачений договором поставки №15 від 28.05.2013, а саме до 25.08.2013 та не передав його за актом приймання-передачі.
Судом апеляційної інстанції вірно зазначено про те, що твердження апелянта про відсутність його вини у невиконанні умов договору поставки №15 від 28.05.2013 не підтверджене жодним належним доказом, а його посилання на односторонню зміну позивачем умов вказаного договору щодо місця встановлення обладнання також не знаходить свого документального підтвердження.
У договорі поставки №15 від 28.05.2013 року відсутні відомості про місце встановлення обладнання, посилань на залежність між місцем експлуатації (встановлення) обладнання та обов`язками постачальника по договору не вбачається. З аналізу п. 3.3 договору можна зробити висновок, що відповідач повинен був поставити обладнання покупцю шляхом його відвантаження на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізника. Пункт 3.4 договору передбачає обов`язок позивача оплатити за власний рахунок транспортування обладнання, а не обов`язок покупця самостійно транспортувати обладнання.
Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 654 Цивільного кодексу України визначає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
У пункті 9.1 договору поставки №15 сторони погодили, що всі доповнення та додатки до договору мають силу, якщо вони вчинені в письмовому вигляді та підписані обома сторонами.
Предметом договору №15 є продаж (постачання) готового обладнання. Відомості, що позивач надавав будь-які індивідуальні замовлення - відсутні, як і відсутні обставини вважати, що позивач самостійно змінив умови договору (зміни та доповнення до договору №15 від 28.08.2013 у належній формі не укладались).
В матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено того факту, що ним вчинялись будь-які дії направлені на передання обладнання, наприклад, чи направлялись акти приймання-передачі та повідомлення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач зазначав, що обладнання було виготовлено ним, однак позивач відмовився його забирати. Проте, доказів на підтвердження вказаного під час слухання справи як в першій інстанції, так і в апеляційній інстанції відповідач не надав та кошти у розмірі 123000,00 грн (протягом 6 років) позивачу не повернув.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 23.10.2013 про поставку обладнання або повернення попередньої оплати. В даній вимозі позивач попередив відповідача про те, що покупець буде змушений звернутись до Господарського суду Полтавської області за захистом своїх прав та інтересів. Однак, відповідач відповіді на зазначену вимогу не надав позивачу та обладнання не поставив, суму попередньої оплати не повернув. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що відповіді на вказану вимогу позивача ним не здійснено, товар не поставлено та гроші не повернуто.
Отже, позивач вживав заходи щодо повернення грошових коштів ще в 2014 році, шляхом звернення з позовом до судів. Копії позовних заяв направлялися на адресу відповідача, з їх змістом він був ознайомлений, оскільки приймав участь у розгляді справи зазначеними судами.