Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 135/249/15-к
провадження № 51-4358км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Ткачук Г.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Бойко Д.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Дудіна Л.В. на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12014020070000139, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 1 грудня 2014 року за ч. 3 ст. 152,
ч. 2 ст. 186, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до позбавлення волі на строк 10 років,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тростянецького районного суду Вінницьої області від
8 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) виправдано за недоведеністю вчинення ним злочину. Вирішено питання щодо речових доказів. Цивільні позови прокурора та в.о. прокурора
м. Ладижина Вінницької області залишено без розгляду.
Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року скасовано вирок районного суду щодо ОСОБА_1 Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років
з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення призначеним покаранням за цим вироком покарання, призначеного за вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 1 грудня 2014 року, остаточне покарання ОСОБА_1 призначено у виді позбавлення волі на строк 14 років
з конфіскацією всього належного йому майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України засудженому ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 грудня 2016 року по 12 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Цивільні позови прокурора та в.о. прокурора м. Ладижина Вінницької області задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету м. Ладижина 637,54 грн витрат, понесених Ладижинським МТМО на лікування ОСОБА_2, на користь Вінницького обласного бюджету - 2221,52 грн витрат, понесених Вінницькою обласною психоневрологічною лікарнею імені академіка О.І. Ющенка на лікування ОСОБА_2 .
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
15 липня 2014 року близько 21:00 ОСОБА_1 біля дочірнього підприємства "Екстра", яке розташоване на вул. Леніна в м. Ладижині Вінницької області в районі містка через р. Сільниця, сховавшись у кущах для здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, умисно, із застосуванням заздалегідь приготованого для нападу молотка, здійснив напад на потерпілу
ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 завдав потерпілій декілька ударів металевою робочою частиною молотка в ділянку голови, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді важкої відкритої черепно-мозкової травми - забійної рани - гематоми лівої лобної (надбрівної) ділянки голови, перелому лівої лобної кістки з переходом на орбіту ока, компресією очного яблука, забою головного мозку, забійних ран ділянок волосяної частини голови, які згідно з висновком судово-медичної експертизи належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Отримавши зазначені тілесні ушкодження, потерпіла ОСОБА_2 відштовхнула від себе ОСОБА_1 та втікла.
Вказані дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковано за
ч. 4 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), кваліфікуючою ознакою якого є розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Дудін Л.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду щодо підзахисного скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що у вироку апеляційного суду не зазначено речей, якими намагався заволодіти ОСОБА_1, не встановлено їх переліку, не визначено їхньої вартості у порядку ст. 242 КПК України. Вважає, що районний суд правильно визнав докази недопустимими, оскільки вони здобуті неуповноваженими слідчими. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно посилається на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 .
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зазначає, що апеляційний суд неправильно тлумачив положення статей 39, 40, 110, 228 КПК України і відповідно ухвалив неправильне рішення щодо визнання допустимими доказів, які поклав в основу його обвинувачення. Стверджує, що у матеріалах кримінального провадження відсутні протоколи впізнання обвинуваченого потерпілою та свідком ОСОБА_10 Вважає закінченим злочин, передбачений
ч. 4 ст. 187 КК України, з моменту заволодіння майном, а тому, на думку засудженого, апеляційний неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Також засуджений вважає, що призначене йому цим судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Ткачук Г.В. заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника та засудженого.
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Бойко Д.О. підтримали касаційні скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК України.
Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК України.
Згідно зі ст. 370 КПК України вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статтях 374, 420 цього Кодексу.