ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 385/850/16-ц
провадження № 61-32834св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Панасюка І. В., та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і зустрічних позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову зазначив, що 11 липня 2013 року уклав із відповідачем договір позики, оформлений розпискою, на виконання якого передав їй у борг грошові кошти у сумі 13 000 доларів США. Вказану суму ОСОБА_3 зобов`язалася повернути на першу вимогу.
Частину позики у розмірі 6 000 доларів США відповідач повернула, водночас іншу частину повертати не бажає, незважаючи на направлення їй у червні 2016 року відповідної вимоги.
За таких обставин ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 неповернену позику у розмірі 7 000 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на 29 червня 2016 року еквівалентно 174 090 гривень.
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним.
Мотивувала зустрічний позов тим, що у дійсності грошові кошти у позику від ОСОБА_1 не отримувала, а написала розписку під впливом погроз позивача.
Вказала, що ОСОБА_1 надав грошові кошти у борг її сину ОСОБА_4, а у подальшому у зв`язку з несвоєчасним їх поверненням примусив її до написання розписки від 11 липня 2013 року.
Зазначила, що договору позики у розумінні вимог цивільного законодавства між ними не укладено, у розписці не зазначено про отримання нею грошових коштів саме у борг і не вказані ідентифікуючі дані позикодавця.
За таких обставин ОСОБА_3 просила визнати договір позики недійним з передбачених статтями 203, 215, 231 ЦК України правових підстав.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 174 090 гривень і 1 753,09 гривень у відшкодування судового збору.
ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту отримання ОСОБА_3 у ОСОБА_1 грошових коштів у борг і порушення обов`язку щодо повернення частини позики розмірі 7 000 доларів США на першу вимогу, що є підставою для стягнення цієї заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність визначених законодавством правових підстав для визнання договору позики від 11 липня 2013 року недійсним.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість первісного позову і відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справіз касаційною скаргою, у якій просила рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що розписка від 11 липня 2013 року не є борговим документом, так як у ній не зазначено про отримання коштів у позику, а також відсутні ідентифікуючі дані позикодавця.
Суди першої і апеляційної інстанцій, на думку заявника, не надали належної оцінки тій обставині, що розписку вона написала під впливом погроз і внаслідок психологічного тиску, волевиявлення на укладення такого правочину не мала і в дійсності жодних грошових коштів позивач їй не передавав.
Послалася на те, що лист-вимогу про повернення грошових коштів від 14 червня 2016 року не отримувала, крім того, відповідно до статті 1049 ЦК України така вимога підлягала виконанню у тридцятиденний строк від дня її пред`явлення, проте з цим позовом ОСОБА_1 передчасно звернувся 1 липня 2016 року.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що відповідач власноручно та без жодного психологічного чи фізичного тиску написала розписку від 11 липня 2013 року, що нею не спростовано, тому повинна повернути отриману позику у повному обсязі.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 липня 2013 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 розписку, у якій зазначила про отримання грошових коштів у розмірі 13 000 доларів США та зобов`язалася повернути їх на першу вимогу.
6 000 доларів США відповідач повернула позивачу, що ним визнається.
14 червня 2016 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 поштою лист, у якому вимагав повернути залишок позики у розмірі 7 000 доларів США; вказану вимогу відповідач отримала особисто 16 червня 2016 року.
Також суди встановили, що станом на час розгляду справи 7 000 доларів США відповідач позивачу не повернула.
Обставин, які б свідчили про те, що розписка від 11 липня 2013 року написана ОСОБА_3 внаслідок фізичного чи психологічного тиску та за відсутності дійсного волевиявлення на вчинення такого правочину, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Щодо вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Згідно зі статтею 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.