ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 534/1041/17
провадження № 61-38270св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коста",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 квітня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста"(далі - ТОВ "Коста") про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення невиплаченої заробітної плати і відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що з 19 січня 2017 року працював у ТОВ "Коста" на посаді менеджера з продажу без документального оформлення трудових відносин. При прийомі на роботу йому повідомили про те, що його заробітна плата становитиме 6 500 гривень у місяць, проте жодних коштів за весь період роботи йому не виплачено.
27 квітня 2017 року він припинив працювати у ТОВ "Коста" у зв`язку з відмовою у його офіційному працевлаштуванні на займаній посаді. Відповідач не повернув йому військовий квиток і не вніс до трудової книжки записи про прийняття на роботу і звільнення.
Вказує, що у зв`язку з протиправними діями директора ТОВ "Коста" йому завдано моральну шкоду, яку оцінює у 20 000 гривень.
За таких обставин ОСОБА_1 просив встановити факт перебування у трудових відносинах із ТОВ "Коста" у період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року включно, зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки записи про прийняття на роботу і про звільнення у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, стягнути невиплачену заробітну плату у розмірі 21 834,05 гривень і 20 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди, а також зобов`язати повернути військовий квиток.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 6 лютого 2018 року, ухваленим у складі судді Крикливого В. В., позов задоволено частково.
Встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "Коста" у період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року.
Стягнено з ТОВ "Коста" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у розмірі 10 871,58 гривень, 5 000 гривень у відшкодування моральної шкоди і 160 гривень судового збору.
У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ "Коста" повернути військовий квиток відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із доведеності фактичного перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТОВ "Коста" без документального оформлення і офіційного працевлаштування, що є підставою для стягнення заробітної плати і відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним діями роботодавця.
У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ "Коста" повернути військовий квиток суд відмовив у зв`язку з їх недоведеністю.
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 23 квітня 2018 року рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 6 лютого 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позовних вимог і відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження перебування сторін у фактичних трудових відносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 квітня 2018 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що у порушення вимог цивільного процесуального законодавства суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності і без доказів належного повідомлення про місце, дату та час розгляду справи.
Вказав, що повістку про виклик до суду на 23 квітня 2018 року не отримував, у зв`язку з чим не зміг прибути у судове засідання і був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції фактично ухилився від розгляду справи по суті, оскільки, встановивши його систематичне відвідування ТОВ "Коста" у період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року, не з`ясував причини цих візитів і характер правовідносин, які існували між ним і відповідачем у цей період.
Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція інших учасників справи
У січні 2019 року ТОВ "Коста" подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що ОСОБА_1 знав про відкриття апеляційного провадження, подав відзив на апеляційну скаргу, у якому виклав свої заперечення щодо її доводів, тому немає підстав для висновку про його обмеження у реалізації процесуальних прав. Вказало, що позивач ніколи не перебував у трудових правовідносинах із товариством і відвідування його офісу носило кількаразовий характер.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 26 червня 1995 року проведено державну реєстрацію ТОВ "Коста"; засновником та керівником товариства є ОСОБА_2 .
Будь-які докази прийняття ОСОБА_1 на роботу до ТОВ "Коста" із виданням відповідного наказу, його ознайомлення із правилами внутрішнього трудового розпорядку і трудовими обов`язками, наданням власного робочого місця, нараховуванням і виплатою заробітної плати, у справі відсутні.
З листа ТОВ "Коста" від 13 жовтня 2017 року апеляційний суд встановив, що відеозаписи з камер відеоспостереження за період з19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року не збереглися; листом від 23 січня 2018 року відповідач повідомив, що електронна перепустка до приміщення ТОВ "Коста" ОСОБА_1 не видавалася.
Оцінивши покази допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції встановив, що сторони мали намір укласти цивільно-правову угоду щодо виконання робіт у сфері комп`ютерних технологій, у зв`язку з чим позивачу надана можливість у необхідних випадках користуватися облаштованим на підприємстві комп`ютером для сторонніх відвідувачів, при цьому власного робочого місця він не мав. У подальшому угоду сторони не уклали.
У ході розгляду справи ОСОБА_1 також повідомив, що у період з 19 січня 2017 року по 27 квітня 2017 року його трудова книжка знаходилася у нього вдома.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.