ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2019 року
Київ
справа №813/1587/16
адміністративне провадження №К/9901/2092/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Жука А. В.,
суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №813/1587/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, (головуючий суддя Гавдик З. В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: (головуючий суддя - Попко Я. С., судді: Хобор Р.Б., Сеник Р. П.)
І. Суть спору
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в якому з урахуванням заяви про зміни до позовної заяви просив визнати протиправними та скасувати наказ ГУ ДМС України у Львівській області № 100 від 10.05.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову зазначає, що він у травні 2016 року звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про надання захисту в Україні, проте наказом ГУ ДМС України у Львівській області № 100 від 10.05.2016 року йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. Позивач зазначає, що підставою звернення із заявою про надання статусу біженця він зазначив, що у разі повернення на батьківщину він побоюється судового та не судового переслідування через свою активність у соціальних мережах щодо розміщення на своїх сторінках матеріалів, які викривають агресію Російської Федерації проти України, зокрема через анексію Криму та військові дії на Донбасі.
2.2. Позивач вказує, що в раніше поданих заявах в 2014 та 2015 роках, та в матеріалах його особової справи до звернення з заявою 10.05.2016 року не містилося вищезазначеної підстави для отримання захисту. Такі обставини виникли вже після попередніх звернень за визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановлених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
2.3. Вважаючи наказ ГУ ДМС України у Львівській області № 100 від 10.05.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації.
4. Вперше позивач звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у 2014 році до територіального органу ДМС України у Львівській області.
4.1. Відповідно до наказу ГУ ДМС України у Львівській області від 11 грудня 2014 року № 201 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, передбачених п. 1 та/або 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Позивач оскаржив відмову до суду.
4.2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року у справі № 815/1331/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу від 11.12.2014 року № 201, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. 28 грудня 2015 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.
6. Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 29 грудня 2015 року № 248 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та вручено відповідне повідомлення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням територіального органу ДМС України, позивач оскаржив таке рішення одночасно і до Державної міграційної служби України, і до Одеського окружного адміністративного суду.
7. 18 березня 2016 року ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі №815/1020/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про зобов`язання скасувати наказ та вчинити певні дії.
8. 10 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Наказом ГУ ДМС України у Львівській області від 10 травня 2016 року № 100 позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", як заявнику, якому раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
10. Згідно Повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10 травня 2016 року № 66 відповідачем вказано, що нормами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649, не передбачено можливості шукачів захисту одночасно звертатись до різних територіальних органів міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, відповідачем не виявлено жодних нових обставин, які б свідчили про загрозу переслідування або загрозу життю, здоров`ю, свободі та безпеці позивача у разі повернення до країни громадянської належності.
11. Зазначено про те, що факт публічного спалення позивачем паспорта громадянина Російської Федерації, відповідно до законодавства Російської Федерації передбачає адміністративну відповідальність згідно статті 19.16 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення як умисне знищення або псування документа, що посвідчує особу громадянина (паспорта), або недбале зберігання документа, що посвідчує особу громадянина (паспорта), що спричинило втрату документа, що посвідчує особу громадянина (паспорта), - тягне за собою попередження або накладення адміністративного штрафу в розмірі від ста до трьохсот рублів.
12. Не погоджуючись з відмовою позивач оскаржив її до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
13. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, в позові відмовлено.
14. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки таке рішення прийнято внаслідок всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з урахуванням відсутності в заяві позивача від 10 травня 2016 року нових обставин, які б свідчили про загрозу його переслідування або загрозу його життю, здоров`ю, свободі та безпеці у разі повернення до країни громадянської належності.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нормами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649, не передбачено порядку щодо одночасного звернення до різних територіальних органів міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Зазначена позиція підтримана Львівським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін, оскільки ГУ ДМС України в Одеській області прийнято остаточні рішення від 11.12.2014 року №201 та від 29.12.2015 року №248, а позивач, скористався правом на оскарження рішень ГУ ДМС України в Одеській області, водночас, подана позивачем заява до ГУ ДМС України Львівської області містить факти, які є тотожними відомостям, які були спростовані ДМС України.
IV. Касаційне оскарження
16. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд.
17. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для розгляду його заяви від 10 травня 2016 року, оскільки в раніше поданих заявах в 2014 та 2015 роках до звернення з заявою 10.05.2016 року не містилося такої підстави для отримання захисту як побоювання переслідування в країні походження за розміщення у соціальних мережах на своїх сторінках матеріалів, які викривають агресію Російської Федерації проти України, зокрема через анексію Криму та військові дії на Донбасі.
18. Позивач зазначає, що такі нові підстави виникли вже після попередніх звернень у 2014 та 2015 роках за визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відповідає умовам, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для розгляду питання щодо надання відповідного статусу.
19. 01.08.2019 року до Верховного суду надійшла заява про відкликання касаційної скарги на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від14 листопада 2017 року.
20. Ухвалою Верховного суду від 05.08.2019 року заяву ОСОБА_1 про відкликання касаційної скарги на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі № 813/1587/16 повернуто заявнику без розгляду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
21. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.