ПОСТАНОВА
Іменем України
25 вересня 2019 року
Київ
справа №569/13394/16-а
адміністративне провадження №К/9901/22498/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20.03.2017 (в складі головуючого судді Тимощука О.Я.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 (в складі колегії: головуючого судді - Котік Т.С., суддів: Моніча Б.С., Охрімчука І.Г.) у справі №569/13394/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області) щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії;
- зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату їй пенсії, призначеної за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області компенсувати невиплачені суми пенсії, призначеної за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в період з 01 січня 2016 року по день виконання рішення суду.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що з 01.01.2016 виплату пенсії, призначеної їй відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) припинено у зв`язку з тим, що вона працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Рівненській області щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії, призначеної за нормами Закону № 2262-XII з 20.04.2016.
Зобов`язано відповідача відновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 пенсію, призначену за нормами Закону № 2262-XII за період із 20.04.2016.
Стягнуто з бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Рівненській області на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 551,20 грн.
Постанову суду в межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з судщовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01 січня по 20 квітня 2017 року та постанову суду апеляційної інстанції в повному обсязі, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки процесуальні строки є межами для вчинення лише процесуальних дій, а не підставою для обмеження прав позивача. А суд апеляційної інстанції, на думку позивача, не врахував, що із визнанням неконституційною норми закону, що слугувула підставою для відмови відповідачем позивачу у нарахуванні та виплаті їй пенсії, фактично визнано неправомірними дії відповідача, та є підставою для відшкодування завданої позивачу шкоди шляхом нарахування та виплати ненарахованої та невиплаченої позивачу пенсії з 01.01.2016 по 20.12.2016.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу позивача без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач з 2011 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ України в Рівненській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осоіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
З 07.11.2015 позивач працює в Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області, на посаді та на умовах передбачених до 01 травня 2016 року Законом України "Про державну службу" 1993 року, а з 01 травня 2016 року - Законом України "Про державну службу" 2015 року.
З 01 січня 2016 року позивачу припинено нарахування та виплату пенсії у зв`язку з її роботою в Головному управлінні Національної поліції на посаді, яка передбачена Законом України "Про державну службу".
У зв`язку з припиненням виплати пенсії ОСОБА_1 звернулась до відповідача із письмовою заявою.
Відповідач листом від 01.04.2016 за № Ш-153/07115 повідомив позивача про відсутність підстав для відновлення виплати пенсії, посилаючись на Закон України від 23.12.2015 № 911-VIII.
Позивач, вважаючи протиправною невиплату призначеної їй пенсії, а свої права порушеними, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідача порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе.
З посиланням на ст. 99 КАС України суд першої інстанції вважав за необхідне захистити права позивача в межах шестимісячного строку звернення до суду.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач працює на посаді та умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", то дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який на час виникнення спірних правовідносин не скасований та не визнаний неконституційним, в частині встановлення обмеження щодо отримання пенсії особами у період служби в органах державної влади, поширюється на неї в повному обсязі.