ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2019 року
м. Київ
справа №803/1101/17
касаційне провадження №К/9901/513/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2017 (суддя Лозовський О.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 (головуючий суддя - Попко Я.С., судді: Хобор Р.Б., Сеник Р.П.) у справі № 803/1101/17 за позовом ОСОБА_1 до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і повернення сплачених коштів,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.06.2015 № 28553-17 та від 29.06.2016 № 131756-13, а також стягнути з місцевого бюджету на його користь безпідставно сплачений транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 20.09.2017 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував оскаржувані акти індивідуальної дії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.11.2017 залишив постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2017 без змін.
Луцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: статей 4, 10, 12, 16, 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому зазначає, що висновки судових інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи, а відповідні докази досліджено судами не повно та не об`єктивно.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.06.2015 № 28553-17, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн., а також від 29.06.2016 № 131756-13, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.
Обґрунтовуючи підстави прийняття зазначених актів індивідуальної дії, Луцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області зазначала, що позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA, модель HIGHLANDER з об`ємом двигуна 3456 куб. см., 2011 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку 2015 році, а також в 2016 році, позаяк належний йому транспортний засіб має середньоринкову вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слід враховувати таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній протягом 2015 року) визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
За правилами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Транспортний податок був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте Луцькою міською радою 28.01.2015 рішення № 69/5 "Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку", яким встановлено в м. Луцьку новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
Наявність у Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За таких обставин висновок попередніх судових інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.