ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2019 року
Київ
справа №808/803/16
касаційне провадження №К/9901/25764/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016 (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 (головуючий суддя - Шлай А.В., судді: Іванов С.М., Чабаненко С.В.) у справі №808/803/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 №31-17.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 29.03.2016 позов задовольнив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.08.2016 залишив постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016 без змін.
Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС Запорізькій області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2016 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 №31-17, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 6250 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС Запорізькій області зазначала, що ОСОБА_1 є власницею легкового автомобіля марки Lexus RX 350, з об`ємом двигуна 3456 куб. см., 2010 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2015 році.
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 №31-17 відображає нарахування ОСОБА_1 податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік з урахуванням факту перебування у її власності легкового автомобіля марки Lexus RX 350 протягом 3 місяців 2015 року (25000 грн./12 місяців х 3 місяці).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС Запорізькій області при визначенні податкового обов`язку позивача в спірних правовідносинах не врахувала, що Запорізькою міською радою прийнято рішення №8, яким затверджено Положення про податок на майно (в частині транспортного податку), лише 15.01.2015, а тому застосування положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.
В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.