Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 609/23/16-к
провадження № 51-1091 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Деруна А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Ковальчук О.Р. на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 28 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015210000000106, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 09 липня 2018 року ОСОБА_4 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи на посаді старшого дільничного інспектора міліції СДІМ МГБ Шумського РВ УМВС України в Тернопільській області, наприкінці квітня 2015 року близько 13:00 прибув до домогосподарства АДРЕСА_2 , та, користуючись своїм службовим становищем, безперешкодно увійшов до приміщення будинку вказаного домоволодіння, де під час спілкування із ОСОБА_5 помітив за кріслом пневматичну гвинтівку "Kral air rifle" серійний номер № НОМЕР_1, переслідуючи корисливий мотив, відкрито викрав вказану гвинтівку та вийшов із будинку, чим завдав потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 1657,50 грн.
Крім того, ОСОБА_4 органом досудового розслідування обвинувачувався у тому, що, перебуваючи на посаді старшого дільничного інспектора міліції СДІМ МГБ Шумського РВ УМВС України в Тернопільській області, наприкінці квітня 2015 року, з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_5, користуючись його правовою неграмотністю, повідомив останньому про необхідність сплатити йому понесені витрати в сумі 500 грн за здійснені ним виїзди для вирішення скарг, які поступали на ОСОБА_5, хоча виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення входило в його службові обов`язки. У подальшому ОСОБА_5, введений в оману ОСОБА_4, передав останньому 19 серпня 2015 року 100 грн, 20 серпня 2015 року 100 грн, та 31 серпня 2015 року ще 300 грн, як витрати за здійснення виїздів для вирішення скарг. Своїми шахрайськими діями ОСОБА_4 заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_5 на загальну суму 500 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 28 листопада 2018 року вирок Шумського районного суду Тернопільської області від 09 липня 2018 року залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про надання апеляційним судом неправильної оцінки доказів у кримінальному провадженні та неправильне трактування показань свідків. Наголошує, що судами зроблено неправильний висновок про відсутність у діях ОСОБА_4 корисливого умислу на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_5 , та вважає, що підстав для виправдування його за ч. 1 ст. 186 КК України у судів не було. Крім того, зазначає, що суди дійшли неправильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, при цьому докази в цій частині суди оцінили неповно та неправильно. Зазначає, що апеляційний суд, задовольнивши клопотання прокурора про повторний допит потерпілого ОСОБА_5, не допитав його. При цьому, на думку прокурора, апеляційний суд безпідставно вказав, що неявка потерпілого у судове засідання пов`язана із незабезпеченням прокурором його участі, та такий факт суд трактував як відмову прокурора від заявленого клопотання про його повторний допит. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано вказав про відсутність підстав у місцевого суду посилатись як на доказ на протокол добровільної видачі від 01 вересня 2015 року, враховуючи, що такий протокол отримано в межах досудового розслідування та він є належним і допустимим доказом. Зазначає, що ухвала апеляційного суду постановлена із порушенням ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора Ковальчук О.Р. не надходило.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.