Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 564/3237/13-к
провадження № 51-710км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Міщенко Т.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 07 травня 2018 року й ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013190150000107 за обвинуваченням
ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Дюксин Костопільського району Рівненської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі сімдесяти п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1275 грн.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винною в тому, що в кінці лютого 2006 рокувона та ОСОБА_4 за попередньою домовленістю між собою і ОСОБА_5, матеріали щодо якого були відділенні в окреме провадження, шляхом обману - виготовлення і подачі від імені ОСОБА_5 заяв від 24 лютого 2006 року, 03 серпня 2006 року на ім`я начальника Головного управління праці та соціального захисту населення в Рівненській області, незаконно заволоділи гуманітарним майном, яке згідно Закону України "Про гуманітарну допомогу", надійшло до Головного управління праці та соціального захисту населення в Рівненській області від громадянина Нідерландів ОСОБА_6 для видачі інвалідам (за їх бажанням) безоплатно.
В подальшому, за попередньої домовленості з ОСОБА_1 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 отримане гуманітарне майно ОСОБА_5 не передав, а всупереч вимог Закону України "Про гуманітарну допомогу" та Постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", користувався ним особисто. На початку березня 2008 року ОСОБА_4 здійснив реалізацію зазначеного майна, а отримані кошти використав на власні потреби, завдавши державі в особі Головного управління праці та соціального захисту населення в Рівненській області шкоди на загальну суму 29044,82 грн.
За ч. ч. 1, 3 ст. 358 КК України ОСОБА_3 виправдано через недоведення стороною обвинувачення, що заяви на ім`я начальника Головного управління праці та соціального захисту населення від 24 лютого 2006 року та від 03 серпня 2006 року, виготовлені ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5, є офіційними документами, оскільки вони не відповідають вимогам, встановленим у примітці до ст. 358 КК України, і розцінюються як один із етапів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Судом перекваліфіковано дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо неї на підставі ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Свої вимоги мотивує тим, що в її діях відсутній склад злочину, оскільки їй не було відомо про незаконні дії ОСОБА_3 по виготовленню підроблених заяв від імені ОСОБА_5 . Окрім того, вважає, що проведення домовленостей з ОСОБА_5 про отримання гуманітарного майна за його чергою та коштів за вказані послуги не являються кримінальним правопорушенням і не підпадають під ознаки ч. 1 ст. 11 КК України. Також зазначає, що в матеріалах провадження відсутні докази, які б підтверджували, що адресована ОСОБА_5 . гуманітарна допомога перебувала на балансі та обліку в органах соціального захисту населення. Зазначає, що апеляційний суд при залишенні її апеляційної скарги без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував та не дав відповіді на всі доводи, які були викладені у її апеляційній скарзі, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.