Постанова
Іменем України
17 вересня 2019року
м. Київ
справа № 274/3233/18
провадження № 51-642 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Дронової І.С.,
захисника Чирви О.В.
засудженого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060050000566, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Лернапат Гугаркського району Вірменії, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 КК.
У строк покарання зараховано строк попереднього увʼязнення з 29 квітня по 2 травня 2018 року з розрахунку один день попереднього увʼязнення за один день позбавлення волі.
Запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 не обрано.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати і вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.
29 квітня 2018 року близько 16:55 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував належним йому транспортним засобом - автомобілем "А 15 Амулет", д.н.з. НОМЕР_1, в якому перебували пасажири: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_5 Рухаючись у напрямку "Шепетівка - Чуднів - Бердичів" у с. Скраглівка Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_1 допустив порушення вимог пунктів 2.3 "б", 12.1, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), допустив наїзд на нерухому перешкоду (вибоїна) і далі порушуючи пункт 10.1 ПДР, не застосував термінового гальмування та здійснив наїзд на бетонну опору лінії електропередачі та бетонну огорожу домогосподарства, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_4 отримала тяжкі тілесні ушкодження, які мають прямий причинний зв`язок зі смертю останньої.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд 21 січня 2019 року постановив новий вирок, яким скасував попередній у частині призначеного покарання.
ОСОБА_1 призначено покарання за частиною 2 статті 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбуття покарання визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про зміну вироку апеляційного суду. Просить призначити покарання за частиною 2 статті 286 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та на підставі статті 75 КК звільнити його від призначеного йому основного покарання зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 КК.
Свої вимоги засуджений обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції під час призначення покарання не врахував усіх обставин вчинення кримінального правопорушення. Не зважив на те, що поїздка була ініційована пасажирами, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а злочин хоча і скоєно у стані алкогольного спʼяніння, однак вчинено з необережності.
Також, на думку засудженого, суд не врахував, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок пошкодженого дорожнього покриття, та не в повній мірі зважив на наявність пом`якшуючих покарання обставин, а саме: його щире каяття, повне визнання вини, добровільне і повне відшкодування потерпілій стороні заподіяної злочином майнової шкоди, дані про особу засудженого, який характеризується позитивно, раніше не притягався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності. Через дорожньо-транспортну пригоду постраждала близька йому людина, дитину якої він виховує та матеріально підтримує.
Вважає, що в разі призначення покарання, не повʼязаного з позбавленням волі, у нього буде реальна можливість надалі підтримувати потерпілих і умовне покарання буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
У своїх доповненнях до касаційної скарги засуджений вказує на допущені судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які мали місце, як на досудовому слідстві так і під час судового розгляду.
Такі доводи засуджений обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно встановлені фактичні обставини справи, що в подальшому вплинуло на рішення апеляційного суду та призвело до порушення вимог Закону.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що в обвинувальному акті в порушення статті 291 КПК неконкретизоване обвинувачення, а під час досудового розслідування його не було ознайомлено з постановою про призначення слідчого, постановою про призначення групи прокурорів та з клопотанням про призначення експертизи, на що не звернули уваги ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд.
Крім наведеного, засуджений вказує на порушення його права мати перекладача у кримінальному провадженні, оскільки українською мовою він не вміє ні писати, ні читати, а всі процесуальні документи у кримінальному провадженні йому перекладав захисник на російську мову, при цьому він не розумів їх змісту.
Разом з тим, ОСОБА_1 вказує на порушене його право на захист, оскільки на дорученні прокурора про відкриття матеріалів провадження іншій стороні відсутнє число його складання, а зазначено лише рік та місяць, що вказує на порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки незрозуміло чи відкрились матеріали провадження іншій стороні до 21 червня 2018 року.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та його захисника, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши наведені в касаційній скарзі та доповненнях доводи й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга та доповнення до неї засудженого, задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)
суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Суд не може перевіряти будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в суді першої та апеляційної інстанції. Крім того не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі засуджений вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги всіх фактичних обставин справи, які мали суттєве значення для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні, однак у касаційній скарзі немає вказівок на ті обставини, які засуджений вважав суттєвими.
При цьому такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки суд не вправі виходити за межі фактів та обставин встановлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тобто перевіряти доказ на несумлінність, точність та несуперечність з фактичними обставинами справи, а також зіставляти ці дані з іншими доказами.
Однак під час перевірки судових рішень не встановлено обставин, які б викликали сумніви у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо винуватості засудженого і кваліфікації його дій.
Перевіряючи доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, щодо порушень вимог кримінального процесуального закону, які, на думку засудженого, мали місце у кримінальному провадженні, Суд вважає їх неспроможними з огляду на таке.
Правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано особі.
Як убачається зі змісту судових рішень пред`явлене особі обвинувачення чітко сформульовано, а фактичні дані встановлені у суді в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Тобто викладені у вироку обставини скоєного ОСОБА_1 кримінального правопорушення не викликає сумнів, а тому вирок місцевого суду не може вважатися таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.
При цьому доводи засудженого про неконкретизованість обвинувачення належним чином не обґрунтовані, як і не зазначено мотивів, з яких він вважає таке обвинувачення не доведеним або без конкретизації місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин.