Постанова
Іменем України
16 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 278/2967/16-ц
провадження № 61-28800св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, у складі судді Грубіяна Є. О., від 20 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області, у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М., від 18 жовтня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у період із 1983 року по
2000 рік вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, після розірвання якого вони продовжували проживати однією сім`єю та вели спільне господарство, спільний побут й мали спільний бюджет до
2008 року. За час спільного проживання ними було за спільні кошти придбано автомобіль ВАЗ 210430-20, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, а також садовий будинок на земельній ділянці № НОМЕР_3 у громадській організації "Об`єднання садівничих товариств масиву "Тетерівський" у с. Буки Житомирського району Житомирської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Посилаючись на те, що вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із померлим ОСОБА_4 у період з 2000 по 2008 роки, вела з ним спільний бюджет, за рахунок якого було придбане вказане майно, позивач вважає, що згідно закону вона має право на 1/2 частину автомобіля та будинку. Просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області
від 20 червня 2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, оскільки встановлено, що колишнє подружжя у спірний період з 2000 року по 2008 рік було зареєстровано та проживало за різними адресами, що спростовує доводи позивача про спільне проживання. Також позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у неї з ОСОБА_4 спільного бюджету, спільного господарства та побуту.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 про те, що вона спільно проживала та вела спільне господарство з
ОСОБА_4 протягом 2000-2008 років, а також вимог про визнання спільним сумісним майном спірного автомобіля, придбаного у 2007 році, та визнання права власності на 1/2 його частину. Суд апеляційної інстанції погодився й з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання права власності за позивачем на 1/2 частину спірного садового будинку, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що вказаний садовий будинок побудовано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя, а також закінчено його будівництво.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 22 КпШС УРСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин. Крім того, судами не застосовано до спірних правовідносин норми статті 128 ЦК УРСР, не враховано те, що спірний будинок було побудовано до 2000 року. Суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження факту спільного проживання позивача з ОСОБА_4 .
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"
(далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 липня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, який було розірвано 23 жовтня 2000 року.
01 березня 1984 року ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво садового будинку у садівничому товаристві "Текстильник" на належній йому земельній ділянці АДРЕСА_1 (а. с.14, 138, 188).
Довідкою громадської організації "Тетерівський масив" від 18 червня
2017 року № 119 підтверджується, що вказаний садовий будинок збудовано до 2000 року (а. с.188).
Право власності на спірний садовий будинок не зареєстровано.
З 04 липня 1985 року ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_1, яка на момент розгляду справи зареєстрована та проживає за вказаною адресою (а. с.11).
Згідно свідоцтва про право власності від 19 березня 2004 року № 46139
20 травня 2004 року ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.10).
Встановлено, що у зазначеній квартирі наймач ОСОБА_4 був зареєстрований з 16 травня 2001 року до дня смерті - 21 червня 2016 року, у вказаній квартирі інші особи зареєстровані не були (а. с.79).
14 липня 2007 року ОСОБА_4 придбав автомобіль ВАЗ 210430-20,
2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2007 року (а. с. 130-132). Вартість продажу цього транспортного засобу на день укладення правочину становила
35 240 грн (а. с. 134).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 9).
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу Українисім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Статтею 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.