Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 450/765/16-ц
провадження № 61-33110св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця",
треті особи: Пустомитівська районна рада Львівської області, Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року у складі судді Мусієвського В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") в особі регіональної філії "Львівська залізниця", за участю третіх осіб: Пустомитівської районної ради Львівської області, Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, про визнання державного акта на право користування земельною ділянкою недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що державний акт на право користування землею від 1991 року серії Б № 059940 є недійсним, оскільки: бланк державного акта використаний зразка документа, який використовувався в Союзі радянських соціалістичних республік; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") (код 01059900) видано 16 березня 1992 року, тобто після отримання державного акта на право користування земельною ділянкою від 1991 року серії Б № 059940; відсутні будь-які дані, що вказують на належність до ДТГО "Львівська залізниця" Львівської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці; територія належності спірної земельної ділянки, що зазначена в акті, є територією Водянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Української радянської соціалістичної республіки; відсутні документи про заміну Водянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Зимноводної сільською радою Пустомитівського району Львівської області із територіально-адміністративним поділом; відсутні докази правонаступництва ДТГО "Львівська залізниця", в тому числі і Львівської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці; відсутні будь-які акти приймання-передачі правовстановлюючих документів, майна і підтвердження права ДТГО "Львівська залізниця" на постійне користування земельною ділянкою, в тому числі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів трудящих Пустомитівського району Львівської області від 1991 року та відповідної заяви на прийняття такого рішення; доказом підроблення спірного державного акта є той факт, що він посвідчений печаткою Пустомитівської районної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області із зображенням Тризуба, як малого герба України, який затверджений постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII, тобто після надання зазначеного вище акта. Крім цього, доказом підроблення державного акта на право користування землею від 1991 року серії Б № 059940 є відсутність його реєстрації у Книзі записів державних актів на право користування землею.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просив визнати державний акт на право користування землею від 1991 року серії Б № 059940 недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка, на яку виданий оспорюваний державний акт, належить ДТГО "Львівська залізниця". Право ДТГО "Львівська залізниця" мати у своєму користуванні земельну ділянку в межах смуги відведення для забезпечення функціонування залізничного транспорту передбачено частинами першою, другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", частиною першою статті 11, частиною першою статті 23 Закону України "Про транспорт", статтею 68, частиною четвертою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Земельна ділянка, право користування якою посвідчується оспорюваним державним актом, передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку та підстав для визнання державного акта недійсним немає, оскільки він виданий на підставі рішення компетентних на той час органів відповідно до передбаченої процедури.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін і надав їм належну правову оцінку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено та не встановлено дійсних обставин щодо відсутності у ДТГО "Львівська залізниця" права на постійне користування земельною ділянкою площею 0,3 га в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, оскільки таке право ДТГО "Львівська залізниця" не надавалось. Акт на право постійного користування землею від 1991 року серії Б № 059940 є фальшивим та не має юридичної сили. Основним доказом недійсності цього документа є той факт, що державний акт посвідчений печаткою Пустомитівської районної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області із зображенням Тризуба, як малого герба України, однак Тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-ХІІ, тобто після надання зазначеного акта.
У листопаді 2017 року ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 24 квітня 1987 року Виконавчим комітетом Львівської обласної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області Львівській механізованій дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці (далі - ЛМДВРРЛЗ) надано дозвіл № 06-00-10/350 для вибору земельної ділянки під будівництво. Після цього уповноваженою комісією, створеною наказом начальника Львівського відділення ЗД від 06 травня 1987 року № 137, складено акт вибору ділянки. ЛМДВРРЛЗ отримала висновки, погодження, тощо виконавчого комітету районної Ради народних депутатів, дирекції радгоспу "Львівський", Управління в справах будівництва та архітектури, головного державного санітарного лікаря Пустомитівського району Львівської області, головного державного інспектора по використанню і охороні земель Львівської області щодо вибору ділянки (на підставі відповідного акта), здійснено розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва при відведенні земель (розрахунок та розрахункова відомість).
У подальшому земельна ділянка площею 0,33 га, що використовувалась як городи громадян радгоспу "Львівський", на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 17 липня 1987 року № 06-00-10/606 відведена в натурі.
Окремо Виконавчим комітетом Водянської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області надано висновок "Про погодження проекту відводу земель ЛМДВРР під будівництво чотирьох чотирьохквартирних будинків в с. Водяне".
26 грудня 1990 року складено акт державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію (одного із будинків відповідача).
12 вересня 1991 року відповідно до положень Земельного кодексу Української РСР 1990 року (далі - ЗК УРСР 1990 року) Виконавчим комітетом Водянської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення № 52 "Про надання земельної ділянки ЛМДВРРЛЗ під будівництво чотирьох житлових будинків в с. Водяне", яким ЛМДВРРЛЗ надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,3 га для будівництва чотирьох житлових будинків у с. Водяне Пустомитівського району Львівської області.
15 квітня 2003 року житлові будинки на АДРЕСА_1 згідно з актами передані у приватну власність. Земельна ділянка площею 0,3 га згідно з даними відділу Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області обліковується, як землі житлової забудови.
Зазначені дозволи, рішення, висновки та інше уповноважених на той час органів є чинними, не скасовані та не змінені.
Отже, земельна ділянка, право користування якою посвідчується оспорюваним державним актом, передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку та підстав для визнання державного акта недійсним немає, оскільки він виданий на підставі рішення компетентних на той час органів відповідно до передбаченої процедури.
Факт використання земельної ділянки відповідачем відповідно до державного акта підтверджено збірним кадастровим планом ділянки ОСОБА_4 (дочки позивача) та актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки, за якими її ділянка межує із землями житлової забудови Львівської залізниці, а також кадастровим планом ділянки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 16 ЗК Української РСР 1970 року (далі - ЗК УРСР 1970 року) надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Статтею 19 ЗК УРСР 1970 року визначено, що колгоспи, радгоспи, інші підприємства, організації і установи у встановлених законом випадках можуть надавати з закріплених за ними земель земельні ділянки у вторинне користування. Порядок і умови вторинного землекористування визначаються законодавством Союзу РСР, цим Кодексам та іншими законодавчими актами Української РСР.
Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів Згідно (стаття 20 ЗК УРСР 1970 року).
Відповідно до статті 21 ЗК УРСР 1970 року видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.
Статтею 22 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Згідно зі статтею 24 ЗК УРСР 1970 року залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку: 1) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди; 2) провадити посіви сільськогосподарських культур, посадку лісових, плодових, декоративних та інших насаджень; 3) користуватися сінокосами, пасовищами та іншими угіддями; 4) використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф і водні об`єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі. Права землекористувачів можуть бути обмежені законом у державних інтересах, а також в інтересах інших землекористувачів.
Відповідно до статті 25 ЗК УРСР 1970 року права землекористувачів охороняються законом. Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. Відновлення прав здійснюється відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласних, міських, районних, селищних і сільських Рад народних депутатів, а у випадку, передбаченому статтею 167 цього Кодексу, - судом. Відшкодування збитків землекористувачам, а також втрат сільськогосподарського виробництва здійснюється у відповідності зі статтями 45, 46 і 173 цього Кодексу.
Статтею 35 ЗК УРСР 1970 року визначено, що право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) відпадання потреби в земельній ділянці; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) ліквідації підприємства, організації або установи; 4) виникнення потреби вилучення земельної ділянки для інших державних або громадських потреб; 5) неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки. Право землекористування може бути також припинене у випадку використання земельної ділянки не відповідно до тієї мети, для якої вона надана, в разі безгосподарного використання землі, а також при необхідності винесення підприємств за межі жилого району з санітарно-гігієнічних умов. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої і частиною другою цієї статті провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.
Відповідно до статті 36 ЗК УРСР 1970 року громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) добровільної відмови від користування земельною ділянкою; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) переселення в інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї; 4) припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР; 5) смерті всіх членів двору або сім`ї; 6) виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб. Право користування земельною ділянкою може бути припинене у випадках вчинення громадянином дій, передбачених статтею 169 цього Кодексу, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.
Підприємства, організації, установи, яким відводяться для будівництва та інших несільськогосподарських потреб земельні ділянки, зайняті сільськогосподарськими угіддями, відшкодовують втрати сільськогосподарського виробництва, зв`язані з вилученням цих ділянок (поряд з відшкодуванням збитків землекористувачам згідно з статтею 45 цього Кодексу). Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік розміри і порядок визначення втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, а також порядок використання відповідних коштів встановлюються Радою Міністрів СРСР (стаття 46 ЗК УРСР 1970 року).
Відповідно до статті 49 ЗК УРСР 1970 року землями сільськогосподарського призначення визнаються всі землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення використовуються соціалістичними сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами відповідно до планів розвитку сільського господарства з метою задоволення зростаючих потреб народного господарства в сільськогосподарській продукції.
Згідно зі статтею 50 ЗК УРСР 1970 року землі сільськогосподарського призначення надаються в безстрокове користування: 1) колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам і організаціям - для ведення сільського господарства; 2) науково-дослідним, учбовим та іншим сільськогосподарським установам - для ведення польових досліджень, практичного застосування і поширення досягнень науки та передового досвіду в сільському господарстві, а також для виробничих цілей; 3) несільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам - для ведення підсобного сільського господарства; 4) громадянам - для ведення особистого господарства без застосування найманої праці. Крім земель, наданих у безстрокове користування, вказаним у цій статті землекористувачам можуть надаватися землі і в тимчасове користування.
Статтею 51 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що підприємствам, організаціям і установам можуть надаватись земельні ділянки для колективного садівництва та городництва в порядку і на умовах, встановлюваних законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до статті 56 ЗК УРСР 1970 року землі, надані колгоспові за державним актом на право користування землею, складаються із земель громадського користування і присадибних земель. Присадибні землі відмежовуються в натурі від земель громадського користування.
Землі громадського користування використовуються колгоспами для ведення громадського господарства, зокрема під посіви сільськогосподарських культур, посадку багаторічних насаджень, сінокоси, пасовища, лісові та декоративні насадження, під будівництво виробничих, житлових, культурно-побутових та інших споруд, а також для інших громадських потреб (стаття 57 ЗК УРСР 1970 року).
Згідно зі статтею 58 ЗК УРСР 1970 року присадибні землі використовуються для надання присадибних земельних ділянок колгоспним дворам, а також сім`ям робітників і службовців та інших громадян, які проживають на території колгоспу. Вільні присадибні землі використовуються колгоспами для громадських потреб. При недостачі присадибних земель для надання колгоспним дворам земельних ділянок за нормами, передбаченими статутом колгоспу, допускається збільшення площі присадибних земель за рахунок земель громадського користування за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених), яке затверджує виконавчий комітет обласної Ради народних депутатів.
Відповідно до статті 59 ЗК УРСР 1970 року внутрігосподарське використання земель, закріплених за колгоспами, здійснюється на підставі статуту колгоспу відповідно до цього Кодексу, а також іншого законодавства Союзу РСР та Української РСР.
Статтею 63 ЗК УРСР 1970 року визначено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна ділянка не може передаватися в користування іншим особам або оброблятися з застосуванням найманої праці. Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.