ПОСТАНОВА
Іменем України
18 вересня 2019 року
м.Київ
справа №826/8066/18
адміністративне провадження №К/9901/17203/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Усенко Є.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
представника відповідача Малогіної А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року (суддя: Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року (судді: Чаку Є.В., Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі №826/8066/18 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Ремторгустаткування" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
ПАТ "Ремторгустаткування" звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.03.2018 року №0002971401.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ "Оферт Груп", оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.
Так, зокрема, відповідач зазначає, що контрагент позивача створювався та діяв з метою прикриття незаконної діяльності, що підтверджується протоколом допиту керівника ТОВ "Оферт Груп". Позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкового кредиту за спірними операціями, а тому, на думку відповідача, підстави до скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що посадовими особами ГУ ДФС у м.Києві на підставі наказу від 06.02.2018 року №1886 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ "Ремторгустаткування" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Оферт Груп" за квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року та жовтень 2016 року, за результатами якої складено Акт від 21.02.2018 року № 89/26-15-14-01-05/2132668.
В ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.п. 198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 196 468 грн.
На підставі висновків, викладених у акті перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2018 року №0002971401, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 245 585 грн ( з яких 196468 грн за податковими зобов`язаннями та 49117 за штрафними (фінансовими) санкціями).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підвереджують факт її проведення.
Таким чином, основною (первинною) ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Отже, повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, мають бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи висновки податкового органу, які були покладені в основу Акта перевірки та стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ "Оферт Груп", що обумовлена наявністю матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017100080000017 від 07.02.2017, в рамках якого директор ТОВ "Оферт Груп" ОСОБА_1 повідомила про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності вказаного товариства.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що фактичне виконання вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, які відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства та є належними і допустимими доказами по справі.