ПОСТАНОВА
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 вересня 2019 року
Київ
справа №813/904/15
адміністративне провадження №К/9901/33499/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, прийняту у складі судді Сакалоша В.М. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Яворського І.О. (головуючий), Кухтея Р.В., Носа С.П.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) в лютому 2015 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просив:
1.1. в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, яка полягала у не включенні до вислуги років ОСОБА_1 для призначення пенсії у календарному обчисленні стажу роботи в органах Державної податкової служби з 28.11.1991 по 21.01.2000;
1.2. зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років для призначення пенсії у календарному обчисленні стажу роботи в органах Державної податкової служби з 28.11.1991 по 21.01.2000.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при зверненні до ГУ ДФС у Львівській області з проханням зарахувати до його вислуги років стаж роботи в органах Державної податкової служби на державній службі у період з 28.11.1991 року по 21.01.2000 року відповідно до вимог пункту "и" статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", отримав відмову, обґрунтовану тим, що центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання державної фінансової політики, не затверджений перелік посад в органах Державної податкової служби України, період роботи на яких може бути зарахований до календарної вислуги років.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 18.12.2014 позивач звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з проханням зарахувати до вислуги років стаж роботи у державній службі у період з 28.11.1991 по 21.01.2000 відповідно до вимог пункту "и" статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
5. Однак, 21.01.2015 Головним управлінням ДФС у Львівській області (до реорганізації - Головне управління Міндоходів у Львівській області) позивачу надано відповідь за №321/10/13-01-04-02, якою відмовлено у включенні до календарної вислуги років для призначення пенсії час роботи в ОДПС через те, що центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання державної фінансової політики, не затверджений перелік посад в органах державної податкової служби України, період роботи на яких може бути зарахований до календарної вислуги років.
6. Не погодившись із відмовою у зарахуванні стажу роботи на державній службі до вислуги років, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2016 року вказані вище судові рішення скасовані та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, позов задовольнив.
10. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач вправі вимагати зарахування періоду роботи в державному органі для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", так як він працював в податковій службі, тобто в державному органі та перейшов на роботу до податкової міліції.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
11. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що на момент звернення з вказаним позовом до суду позивач не досяг віку, необхідного для надання йому права на пенсію. При цьому, станом на 24.06.2015 позивач зі служби не був звільнений і пенсія йому не була призначена, а тому відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправної бездіяльності органу державної влади, яка виразилася у відмові включити до вислуги років позивача для призначення пенсії стажу роботи в органах ДПС за зазначений період.
13. Позивач у запереченнях на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
14. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до частини другої та третьої статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. Згідно з статтею 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
17. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
18. Відповідно до вимог частини першої статті 1 Закону №2262-ХІІ, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
19. Право на пенсійне забезпечення, відповідно до вимог п. "б" статті 12 зазначеного Закону, мають особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
20. Згідно з частиною першою статті 2 вказаного Закону, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
21. Статтею 12 Закону №2262-ХІІ, визначено, що пенсія за вислугу років призначається: